Протягом майже десяти років організація існувала формально – як громадський сателіт напівдержавного Товариства «Україна-Світ». УВКР не мала власної виконавчої структури, власного фінансування, власного голосу в суспільних справах. Намір координувати діяльність українських організацій на планетарному рівні, що закономірно виник зі здобуттям незалежності, залишився декларацією. На ділі ж реалізовувалась стара концепція «зв’язків з українцями за кордоном», відпрацьована ще в УРСР, яка передбачає центральну роль держави та її інтересів у таких контактах. Громадські інституції в цій схемі розглядались як своєрідне прикриття державної політики, тож закономірно, що поступово вони втратили своє ключове становище. Найкращою ілюстрацією до цієї тези є той перерозподіл повноважень, який останнім часом спостерігався з втратою позицій Товариством «Україна-Світ» і відповідно – розширенням діяльності Державного комітету з питань національностей та міграції.

Разом з тим, слід усвідомити, що розвиток громадянського суспільства в Україні не має альтернативи, а для самої діаспори такий стан речей є єдино можливим і природним: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони з успіхом роблять вже протягом майже століття.

Тому об’єднавчим центром для українців зарубіжжя та історичної батьківщини може бути тільки громадська структура, та аж ніяк не державне відомство чи міністерство, які мають свої, визначені законами і державними програмами, функції і повноваження щодо забезпечення прав та інтересів українців за кордоном.

Починаючи з 2001 року, УВКР почала активну діяльність саме в громадському секторі світового українства. Рада заявила про себе на національному і міжнародному рівні. Суперечливо складались у цей період її стосунки з органами державної влади України та іншими значними організаціями (СКУ, Товариство «Україна-Світ»). Відбулося організаційне становлення Секретаріату УВКР, регулярно відбуваються статутні заходи організації – щорічні Збори, зібрання української частини УВКР. До Ради постійно надходить інформація про життя українських громад на всіх континентах, а сама вона активно звертається до громадської думки в Україні та поза її межами з актуальних питань і проблем. Однак цей поступальний розвиток ставить перед УВКР питання про постійне вдосконалення власної структури, корекцію інституційних засад своєї діяльності.

Для того, щоб УВКР на ділі опанувала роль об’єднавчого центру світового українства й ефективно виконувала координаційні функції, необхідно чітко визначити її статус, основні засади діяльності, механізми співпраці з іншими структурами.