Прийшов час діяти!

Не пора б прихильникам національних інтересів України почати захищати тих, хто захищає тут ці національні інтереси, як на батьківській землі?

Події, що розгортаються навколо життя української діаспори в Росії, примушують кожну людину, яка ідентифікує себе українцем, замислитися. Вже 3 місяці минуло після злодійського вбивства члена Ради Об’єднання українців Росії, керівника Тульської громадської української організації "Батьківська стріха" Володимира Івановича Сенишина - людини відомої і поважної серед російських українців. Окрім пана Володимира, "ліквідували" багатьох провідних діячів - керівників українського громадського руху в регіонах Росії. З якоїсь причини організаторів злочинів ніяк не можуть знайти. Цілком виправдана тактика: на війні завжди прагнуть насамперед убити офіцерів, тобто обезголовити ворога.

Як розвиватимуться українці в Російській Федерації без людей щиро і безвідмовно готових служити загальній справі?

Ще однією знаковою подією стало пікетування Бібліотеки української літератури в Москві молодіжною організацією "Мєстниє", що є не то московським відділенням "Молодої Гвардії", не то "Наших". Головне - їх підтримують авторитетні урядові кола. Приводом для пікетування стало проведення в Бібліотеці - єдиній державній українській установі в Росії - зборів, присвячених Голодомору в Україні 1932-1933 рр. Організаторів заходу звинуватили в "розпалюванні міжнаціональної ворожнечі" та "руйнуванні слов'янської єдності". На думку "мєстних", Голодомору не було, а від 4 до 11 млн. осіб просто випарувалося! Якби в будь-якій європейській країні влаштували маніфестації перед єврейським національним культурним центром або синагогою, де проводився вечір пам'яті жертв Холокосту, і якби євреїв було звинувачено в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, думаю, цих маніфестантів влада таки знайшла спосіб вгамувати. Але, як говорив німецький публіцист Іоганн Зейме, "Росія - країна можливостей".

У цей час в Росії заявляється про любов до українців (асоціюються з етносом, що п'є горілку, закушує салом і цибулею; розмовляє російською мовою з використанням українських займенників, "геканій" і "еканій"), української культури (горілка, сало, борщ, вареники, Микола Гоголь) та історії (всі, хто "За Росію", - герої України, а хто ні - зрадники українського народу).  Тут виникає два філософські питання: "Що робити?" і "Хто винен?" Як не дивно, винні ми - українці. Саме ми потураємо такому ставленню до себе. Замість того, щоб стояти один за одного, підтримуючи і допомагаючи, як це роблять євреї, ми сваримося і ділимо владу. Перше, що робить українська організація після створення, - розколюється. На жаль, це повсюдна практика.

Винні і ті суспільно-політичні сили, що позиціонують себе послідовними захисниками національних інтересів України. Їх "відстоювання" починається і закінчується розмовами про загрозу русифікації і знищення спадщини української культури, пошуком "великодержавної руки" Кремля і підступів  московського імперіалізму. Вони готові битися проти "загарбників" як в Україні, так і за її межами. Потреби рядового українця їх мало цікавлять. Поборників української ідеї від реальних справ кожного разу щось віддаляє. Задекларовані у програмах шляхи захисту українців залишаються на рівні популізму.

Для ілюстрації вищезгаданої закономірності наведемо приклад нашої Мурманської молодіжної організації. Свого часу її майбутні члени несли в російське суспільство правду про невідомі сторінки української історії, зокрема про діяльність Української повстанської армії. Я виступав з цією темою на студентській весняній конференції. У стінах Мурманського  державного педагогічного університету було організовано українською молоддю, керівником Національно-культурної автономії українців Мурманської області Наталією Литвиненко-Орловою та кафедрою загальної історії МДПУ семінар, що розглядав специфіку й історичний розвиток відносин Росії та України. На ньому згадувалися кавалер найвищого ордену Російської імерії – ордену Андрія Первозванного гетьман України Іван Мазепа, останній кошовий Запорізької Січі граф Російської імперії Петро Калнишевський, русифікація, Голодомор, УПА і сучасні суперечності. Мій брат Данило Малуха потім виступав з дослідницькою роботою, знову ж таки присвяченою партизанам, на ліцейній, міській, обласній і всеросійській конференціях.

Але 14 жовтня минулого року Союз української молоді Мурмана задумав провести публічний захід до річниці створення Українсьської повстанської армії. Тиск влади (з боку уряду Мурманської області), силових структур і керівництва університету не дозволив реалізувати намічені плани. Мені як організаторові погрожували виключенням з університету і навіть порушенням кримінальної справи за статтею 282 КК РФ "Розпалювання міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі", а також звинувачували в "екстремізмі" і навіть у спробі зміни державного ладу і ледь не заклику до озброєного повстання (звинувачення було зроблене на основі запрошувальної листівки, де зображені українські партизани зі зброєю в руках).

На ці події реакції громадськості не було. Єдиною людиною, що підтримала нас від імені цілої регіональної організації, був покійний Володимир Сенишин.

Чи не пора прихильникам національних інтересів України почати захищати тих, хто захищає ці національні інтереси як на Батьківщині, так і за її межами? Саме ця частина суспільства завжди буде гарантом існування українців як нації та України як держави.

Та, на жаль, українська політична еліта в ці хвилини зайнята куди важливішими справами - участю в багатосерійній трагікомедії під назвою "Володар коаліцій"...

Микола МАЛУХА,

Голова Союзу української молоді Мурмана

"Українське слово" (Мурманськ)

P. S. На жаль, я особисто не зустрічався з Володимиром Івановичем Сенишиним, проте ми часто листувалися електронною поштою. Пан Володимир допомагав мені порадами, рекомендаціями. Прошу кожного українця спробувати донести до засобів масової інформації (українських, російських та інших), громадських і політичних лідерів (партій, рухів), державних діячів інформацію про цю страшну трагедію. Щоб кожен знав про те, як живеться українцям в РФ, що означає називати себе "українцем" в сусідній державі. Влада України має контролювати розслідування цієї справи. Ми разом повинні припинити цей "чорний список" злочинів проти українців!

Додаткова інформація:

Про Володимира Сенишина та його загибель:

Про Анатолія Криля:

.

Про Володимира Побурінного:

.

Акція "местных" проти вечора пам'яті жертвам Голодомору в Бібліотеці української літератури в Москві: .

Хочу звернути увагу на те, що саме після публікації листа Володимира Сенишина керівнику "местных" Сергію Фадєєву було вчинен цей злочин.

.