Чуєш, брате мій…

Згідно з неофіційними даними, за кордоном постійно чи тимчасово мешкає близько 20 млн. українців, яких на пошуки кращого життя погнали з рідних місць злидні. Нинішня хвиля трудової міграції українців піднялася в роки економічної депресії в Україні в 90 роках минулого століття і не спадає досі. Тоді деякі села в Західній Україні буквально знелюдніли: всі працездатні люди виїхали за кордон.

Відтоді чимало води стекло в Пруті, Черемоші та Дністрі. У населених пунктах по обидва боки Карпат виросли приватні промислові підприємства, крамниці, ресторани, готелі, гірськолижні курорти, котеджі, побудовані на заробітчанські перекази, - нині, за офіційним даними, до України їх надходить близько 17 млрд. на рік! Практично без батьків виросло ціле покоління українських дітей…

Чому ж заробітчани, яких за давньою традицією образно називають "журавлями", не поспішають повертатися до рідних гнізд? Більше того, вони прагнуть забрати до себе своїх дітей, що підросли.

Злидні погнали в дорогу

Нині в Україні зареєстровано понад 1,7 млн. безробітних, ще понад 1,5 млн. осіб перебувають в процесі пошуку. І це лише офіційна статистика!

У тому, що Україна досі є праценадлишковою країною, переконуєшся, коли бачиш у Західній Україні дебелих дядьків на споконвічно жіночих посадах квиткових касирів, аптечних провізорів, чергових на канатній дорозі. Парадоксально, що в умовах надлишку трудових ресурсів у країні налічується 250 тисяч вакансій, займати які українці не поспішають: або зарплата мізерна, або умови праці погані (наприклад, зарплата лісника в Прикарпатті – 550 грн., а оклад інженера з охорони праці на київському заводі – 880 грн.). Ось і виїжджають українці за кордон у пошуках гідно оплачуваної роботи.

Другий мотив виїзду – заробити на квартиру, автомобіль, навчання, лікування, весілля тощо. Останнім часом також почали виїжджати також із метою накопичення стартового капіталу для відкриття власного бізнесу в Україні. Нині такий шлях бачиться нашим землякам простішим і надійнішим, ніж отримання банківського кредиту, який потім доведеться віддавати, та ще й з чималими відсотками.

У чужім краю українському нелегалу вкрай важко знайти роботу за своїм основним фахом. Найчастіше нашим громадянам доводиться виконувати некваліфіковані роботи у сфері сервісу, промисловості й АПК. Наприклад, у Канаді українському мігрантові з дипломом інженера запропонують місце робітника-електрика чи машиніста.

Хатнє господарство – одна з найпривабливіших сфер працевлаштування для українських жінок. За хатню роботу за кордоном пропонують до 600 доларів на місяць, що значно перевищує заробіток на такій роботі в Україні.

Для догляду дітей, людей похилого віку, хворих зазвичай залучають жінок віком від 40 до 55 років. Багато таких доглядальниць мають медичну освіту. Наймати українок вигідно: праця доглядальниць у Європі та США цінується дуже високо, а українським нелегалам можна платити лише 300-400 доларів плюс харчування.

Молодим українкам, як правило, студенткам, пропонують працювати продавцями, покоївками в готелях чи офіціантками. Особливою популярністю такі працівники користуються в країнах з великою кількістю російськомовних туристів – у Туреччині, Греції, на Кіпрі. Проте часто кандидаткам доводиться довго чекати, поки звільниться робоче місце, в результаті чого вони потрапляють в боргову залежність від господаря, який оплачує їхнє проживання та харчування. Потім їх ставлять перед необхідністю розраховуватися з боргами, відробити які доводиться найчастіше шляхом надання сексуальних послуг клієнтам закладу.

Часто українським дівчатам пропонують роботу в барах або нічних клубах. Проте професійні танцівниці там не працюють. Вербувальники запрошують дівчат з привабливою зовнішністю та обіцяють знайти високооплачувану роботу танцівниці. Найчастіше за цим ховається сексуальна експлуатація. Дівчата справді танцюють на подіумах у клубах, але тільки для того, щоб… бути вибраними клієнтами.

Далі буде.

Сергій Пономарьов
(Газета "Народне слово")