Навіщо українцеві День рідної мови?

Що насправді означає Міжнарод­ний день рідної мови для українця? Чи можна говорити про право на рідну мо­ву так звично, трафаретно, як завжди? Не думаю, що людство вигадало День рідної мови лише для того, щоб фор­мально перерахувати мови і згадати численні кривди та порушення права людини на рідну мову. Це важли­во, але не головне, публічні акції на під­тримку мови хай будуть іншим разом. Кожна людина повинна хоч ненадовго задуматися над сенсом рідної мови, переосмислити власну поведінку носія мови в щоденному житті. Може, цього дня комусь несподівано відкриється вища цінність мови і захочеться зміни­ти свою звичну поведінку при виборі мови за різних життєвих ситуацій. Це дуже важливо — гостро відчути осо­бисту відповідальність за рідну мову. Якраз цього нам дуже бракує і саме це ми непомітно для себе втрачаємо, втрачаємо себе... Страшно, коли яск­раві представники української еліти го­ворять на телекамеру високі слова про українську мову і націю, а вдома з діть­ми й онуками говорять російською. Це вже настільки поширено, що не хова­ється від ока журналістів і звичайних громадян. А що говорити про пересіч­них українців, чимало з яких вважають за рідну російську або живуть, не заду­муючись над тим, якою мовою доречно говорити? Було б неправдою говорити, що українці не люблять українську мо­ву, та є глибокі причини відлучення їх від рідної мови. Це світова проблема, але українцям вона найбільше болить і заважає вільно жи­ти у своїй державі. Чому таке творить­ся у світі, а в Україні особливо? Міжна­родний день рідної мови – привід задуматися над цим.

Ми живемо у час помилкових сус­пільних уявлень про призначення і цін­ність рідної мови, а ще гірше – міжна­родні проекти захисту мов чомусь по­слаблюють особисту відповідальність носіїв мови, а тому й становище бага­тьох мов. У поширеній світовій практи­ці поняття рідної мови все частіше вжи­вають відособлено від її носія як якусь абстрактну суспільну, світову цінність, яку громадянське суспільство і держа­ва повинні захищати. Квінтесенцією такого хибного підходу до захисту пра­ва людини на рідну мову є відома Хар­тія регіональних (міноритарних) мов, яку так безвідповідально ратифікував український парламент, хоч переважна більшість держав і не думає цього ро­бити. У ній закладений абсолютно хибний і дуже шкідливий принцип – створення кращих умов і преференцій загроженим і зникаючим мовам за­мість стимулювання носіїв мови яко­мога ширше застосовувати рідну мову в родинах і етнічних товариствах. Ідея суспільного захисту рідної мови неза­лежно від волі та бажання носіїв мови є небезпечною ілюзією, яка, як не пара­доксально, діє проти загрожених мов. В Україні політики дуже хитро і спритно використовують це для брудних техно­логій на виборах.

Ніщо в світі не захистить рідної мови, якщо материнську мову забу­ватимуть бездумні нащадки. Люди вже майже звикли перекладати відпо­відальність за захист мови на державу й суспільство. Щоб переко­натися в цьому, достатньо уважно про­читати заяви до влади і Президента. Мені не раз доводилося чути від доволі інтелігентних українців, що захист української мови – переважно справа держави і "Просвіти". Формалізація і суспільна розмитість поняття захисту рідної мо­ви притуплює особисте почуття відпо­відальності носіїв мови, очерствляє ду­шу до самобутніх цінностей етносу, по­колінь українців. Варто вкотре нагада­ти собі, що рідна українська мова є тільки тоді, коли нею говорить украї­нець. На деякий час забути про те, що її треба захищати, зате особисто скрізь нею говорити, шукати українське дру­коване слово, радіо- і телепрограми, українськомовне товариство.

У цей день українцеві варто зроби­ти особистий подвиг очищення душі, наклавши на себе зобов'язання особ­ливого посту — не купувати і не читати іншомовної преси, не відповідати на іншомовні звертання і вимагати спіл­кування українською, вимикати іншомовний звук радіо- і телеприймачів, шукати рідномовну інформацію і рідномовну компанію. Це дасть змогу особисто відчути як тебе, українськомовного українця і свідомого громадя­нина поважають в українському сус­пільстві й державі. Замало буде дня – спробуй проводити цей експеримент хоч тиждень. Є ж такі українці, що на­магаються так чинити все своє життя! Може, після цього прокинеться наша особиста відповідальність за рідну мо­ву. Почнемо особисто шукати рідномовне, домага­тися свого, не сподіваючись на поміч держави, змушуючи владу бути україн­ською. Не шукати іншої України на ін­шому боці планети чи будувати у влас­них ілюзіях, а особисто робити її зручною для життя українців! Ось для чого потрібен Міжнародний день рідної мо­ви, адже ми настільки зайняті зароб­лянням грошей на прожиток, що звик­ли говорити за інерцією як-небудь. У житті все пов'язано, і рідна мова кон­кретного українця, яка є ще й держав­ною, збирає на себе повагу чи непова­гу загалу, чиновників, політиків, уря­довців. Експеримент із відмовою сприймати чужомовне хоч на день мо­же показати, що неповаги до українця і українськомовного громадянина в Україні більше. Якби всі етнічні україн­ці спробували цей експеримент і відчу­ли себе особисто відповідальними за рідну мову, політики не змогли б мані­пулювати мовним питанням на вибо­рах. Не було б при владі забагато лю­дей, які не є українцями, не поважають українськомовних громадян, не мо­жуть захищати більшість населення. Дехто продає пра­во рідної української мови як право первородства за срібняки. Елементарні, визнані світом прави­ла менеджменту громадської діяль­ності й політики свідчать про те, що правляча верства навіть підсвідомо завжди керується комплексом осо­бистих цінностей, перша з яких — рід­на мова. Чи керується цим правилом українська національна еліта, чи прос­то її при владі майже немає, українці не підтримали її, бо не усвідомили ще особливого призначення Міжнародно­го дня рідної мови.

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ
(газета "Слово Просвіти")