У хронічній невирішеності мовного питання в Україні звинувачують політику, але насправді часто винна ще й економіка. Саме з економічних причин, а не через політичні вподобання чи відразу вітчизняні ЗМІ не можуть собі дозволити працювати українською. Читач у свою чергу голосує грошима і у цьому марафоні українська мова, як це не прикро, пасе задніх.
Українська Всесвітня координаційна рада вирішила безболісно, у формі гри спробувати розв”язати мовне питання в Україні. Ідею, зробити подарунок батьківщині до тринадцятої річниці Незалежності і випустити примірники російськомовних газет українською зустріли здебільшого прохолодно. З огляду на економічні та політичні чинники багато хто з керівників ЗМІ відмовився. Це й не дивно. Мовне питання давно розділило Україну на дві половини: тих, які за українізацію всіх сфер життя, і тих, хто проти неї. Проте не тільки бажання чи небажання говорити українською мовою, але й політичні, економічні чинники вплинули на розкол країни.
Південні та Південно-східні регіони досі дивляться ТБ, читають і далі збираються читати у більшості своїй російською. Тамтешні керівники ЗМІ переконані, що можуть втратити читацьку та глядацьку аудиторію, навіть у тому разі, якщо лише одного дня, один раз на рік, єдиний раз у житті вони висловлюватимуться українською.
Київські ЗМІ на сьогодні майже не зреагували на пропозицію. За словами ініціатора Акції генерального секретаря УВКР Максима Розумного, його здивувало, що столичні ЗМІ у більшості не знайомі з ініціативою видати 22 серпня газети та ефіри українською мовою.
У Західних регіонах, природно, справи в “калинової” мови набагато кращі, що зумовлено віковими традиціями.
З даними Державного комітету телебачення і радіомовлення на 25 червня 2004 року в Україні нараховувалося 4084 друкованих ЗМІ, серед яких 2620 – регулярно виходять російською мовою. Це більше половини, якщо не брати до уваги ЗМІ незначних за кількістю нацменшин. Румунських ЗМІ в Україні -6, угорських – 10, болгарських –2 , польських –4, кримськотатарських-4, англійських – 27, німецьких та китайських – по 2.
Серед усіх ЗМІ, змішаними за мовною ознакою вважаються: українською з іншими мовами – 3051, російською та іншими мовами 3333 тощо. Паралельно українською та іншими мовами виходять 3670, російською та іншими – 3603. Крім того, є паралельні випуски польською, ідішем, івритом, кримськотатарською, грецькою, англійською, німецькою, французькою, вірменською, італійською, іспанською тощо.
Як не крути, але якщо оцінювати ситуацію за кількістю ЗМІ різними мовами, то сказати, що російськомовному населенню загрожує культурний вакуум в Україні не можна.
За словами Максима Розумного, “ідея і мотив цієї акції полягав у тому, щоб перевести розмову про українську мову, зокрема, в мас-медіа з конфронтаційної, явно програшної для української сторони традиції, в річище широкого, інтелігентного та можливо нетрадиційного суспільного діалогу.”
Максим Розумний зазначає, що вони хотіли вивести з морального тупика російськомовні ЗМІ, аби вони не відчували себе ворогами українства тільки тому, що вони російськомовні і дати їм можливість проявити добру волю.
Ініціатори акції свідомі того, що існує багато передумов через які ЗМІ виходять російською мовою. Цю тезу у розмові з ІМІ підтвердили самі видавці та редактори: аудиторія південної та південно-східної України краще сприймає російськомовні ЗМІ, вони користуються більшим попитом.

"Саме з цього приводу, - розповів пан Розумний, - ми почули дуже цікаві мотивації. Наприклад, у Луганську нам сказали, що “якщо наші конкуренти теж вийдуть українською мовою, то ми вийдемо, а інакше читачі перейдуть на інші газети.” Або ще один випадок, коли подзвонила бабуся і розповіла, що вона продає російськомовні газети, а якщо ми зробимо акцію, вона залишиться без роботи.”
-Річ у тому, що зараз в Україні сукупність питань про ідентичність, таких, як мова, релігія, поняття слов’янства насправді досить болісна. Люди дуже часто ідентифікують та починають ділити видання, одне одного і суспільне життя на “свої-чужі”. Певні політичні технології цьому сприяють і намагаються на цьому зіграти. Побоювання, що читач ідентифікує український випуск улюбленої російськомовної газети як чужий існують. Але суть полягає в тому, щоб люди побачили, що це не так страшно.
“Розкручуючи” акцію, організатори стикнулися з тим, що ЗМІ Сумської та Запорізької області повністю відмовилися від участі. Максим Розумний пояснив, що серед причин цієї відмови “світиться” ідеологічний аспект:
-Ці області – один з найбільш агресивних оплотів недопущення українізації. Можливо подібні настрої побутують в регіональному істеблішменті, до якого, власне належать редактори газет. Просто це відповідає їхньому баченню ситуації, їхній стратегії. Вони прагнуть зовсім іншого. Для них це принципове питання. Вони домагаються панівного статусу російської мови. Це та ідеологічна лінія, яка є реакційною щодо української ідеї.
“Я розмовляв з головою місцевої спілки журналістів, він же керівник місцевого телеканалу, він сказав, що був цей лист від спілки журналістів, вони його розглянули і прийняли рішення участі не брати”, - констатував Максим Розумний. Він також додав, що Крим зреагував одним із перших позитивно, що можна розцінити, як внутрішню потребу Криму жити з Україною спільним життям і вони шукають такі форми.
Ініціатори акції зазначили, що домовитися зі столичними виданнями виявилося найважче, оскільки схвалюють саму ідею дуже багато редакцій, але готовності зробити такий акт поки що жодне видання не висловило. Водночас, жодне, окрім “Київського регіону” не відмовилось. Всі інші зайняли вичікувальну тактику. Можливо, вони навіть відмовляться від участі в акції з огляду на технічні та економічні причини.
Бурчо Лариса, головний редактор газети “Вечерняя Одеса” (Одеса)
-Ми підтримуємо акцію, але ми поважаємо читача та його вибір. Навіщо дражнити людей, вони й без того налаштовані негативно до української мови. Одеса – російськомовне місто і читачі обов”язково реагують на такі речі. Читач каже, що підписувався на російськомовну газету і нема чого насильно нав”язувати йому не бажане. Ми частково приєднаємося, але робити весь випуск українським я не хочу і не можу. Шкоди від такої ініціативи буде набагато більше, це питання і без того досить гостре. У нас є україномовний додаток, який виходить раз на місяць. З цього додатку ми й будемо розміщувати матеріали у газеті. Можливо це буде сторінка-півтори. Це будуть культурологічні, історичні матеріали в рамках нашого звичного для людей додатку.
Віктор Кочанов, головний редактор газети “Частный предприниматель” (Дніпропетровськ)
Ми беремо участь у цій акції. Наша система видань - це газета “Частный предприниматель” та серія видань “Библиотека частого предпринимателя”. Ми, зваживши все, винесли рішення видати найпопулярнішу брошуру українською мовою, яка пережила вже 6 перевидань. Вона називається “Єдиний податок для фізичних осіб від А до Я”.
Справа в тім, що вже є оцінка ринку, оскільки ми видаємося по всій Україні. Приблизно 30% читають це українською. Початковий український варіант спеціалізованої літератури – це проект, у більшості випадків, приречений на провал - тут потрібне додаткове фінансування. Тільки тираж, що перевищує 10 тисяч примірників можна запускати українською мовою. Ми вже пробували випускати серію “Аверс-бухгалтерія”. Потім довелося відмовитися.
На початку літа ми підводили анкетування у нашій газеті і читачі не виявили ініціативи щодо української мови. Одиниці сказали, що їм потрібна виключно українська ділова література. А оскільки читачі своїми грошима голосують за видання, то відповідно і обирають те, що їм краще.
У планах є видання українською, оскільки якщо порівняти сьогоднішню ситуацію з уподобаннями читачів у плані мови із тою, яка була років п”ять-десять тому, то зараз спеціалізовану літературу українською читають легше.
Тетяна Успенська, редактор україномовного додатку “Кримський діалог” до газети “Крымские известия” (Сімферополь)
-Ми почали виходити з квітня 2004 року українською мовою з ініціативи Верховної ради АР Крим. Назріла необхідність втілювати українську мову у кримське життя. Ми звертаємося до будь-яких читачів, у першу чергу до росіян, оскільки здебільшого газету передплачують вони. Коли ми випустили перший номер, був тільки один брудний дзвіночок, мовляв “зачем вы это делаете, я на второе полугодие вас и выписывать не буду…». Далі все владналося, але пошти ще дуже мало. Ми намагаємося писати про те, що хвилює людей. Намагаємося пропагувати українську культуру. Коли ми отримали листа від Всесвітньої української координаційної ради, дуже зраділи і готові їх підтримати.
Українська мова сприймається в Криму поволі спокійніше. Вже не кричать у тролейбусі, чого ви розмовляєте українською мовою. І бити навіть збиралися. Преси української майже немає у кіосках. Цей крок, який зараз робиться, потім спрацює на Україну краще ніж будь-що інше.
Треба зазначити, що за десять днів до проведення акції підтримати її зголосилися далеко не багато російськомовних видань, одиниці. Проте прецедент спроби владнати мовний конфлікт не наказами “зверху”, без тиску та гучних дискусій з національного питання заслуговує на повагу.

Інститут масової інформації