ЩАСТЯ - ЦЕ ВЕЛИКА ДРУЖНА РОДИНА

Інтерв’ю з  Валентиною Такаєвою – членом Президії УВКР, Головою Українського культурного центру в Узбекистані

- Пані Велинтино, як давно Ви проживаєте в Узбекистані?

- Я переїхала туди 26 років тому після закінчення Одеського харчового інституту імені Ломоносова (зараз це Академія харчової промисловості). Думала: поживу тут кілька років, та й назад повернуся. Але так склалося, що й нині я живу в Узбекистані і вважаю його своїм рідним домом. Це велике щастя – жити в чужій країні і відчувати себе, як удома. Мені дуже подобається узбецька культура, звичаї, вони схожі  на українські. Наші народи  близькі традиціями виховання дітей, повагою до старших, шануванням рідного коріння. За  весь час, скільки я там, від  корінного населення відчувала тільки тепло і гостинність.

- Розкажіть, будь ласка, про Український культурний центр, який Ви очолюєте.

- Про створення українського центру я мріяла відразу після приїзду сюди. І 1994 року моє бажання здійснилося – був відкритий наш УКЦ “Батьківщина”, що об’єднав українців усіх регіонів Узбекистану.

За роки діяльності центру ми вже багато досягли, і найбільшою гордістю є спорудження  пам’ятника Т. Шевченка в Ташкенті. Допомагав нам у цій справі міський хокиміят, і це свідчить про увагу з боку держави до інших націй, які проживають на її території. На сьогодні пам’ятник є символом міцної дружби і взаємної поваги узбецького й українського народів.

Другим великим досягненням було відкриття української недільної школи з поглибленим вивченням української мови та національних традицій.  Це стало можливим також лише за підтримки місцевих органів влади. Зараз у школі, приміщення для якої нам надав ташкентський ліцей № 110, навчається більше 30 дітей, в яких ми намагаємося виховувати толерантність і міжнаціональну згоду.

Також при УКЦ “Батьківщина” діє український фольклорний ансамбль “Черемшина”, який бере участь у всіх заходах центру. А заходів відбувається багато – українські й узбецькі свята, фестиваль “Узбекистан – наш общий дом” за участі всіх національних культурних центрів, фестиваль ”Український спів”, різноманітні конкурси, благодійні концерти. Особливу увагу ми приділяємо підтримці дитячої творчості, зокрема проводимо виставки дитячих малюнків “Подорож Україною”, “Я і мій пес” та ін. Наш центр дуже тісно співпрацює з фондом “Соглом авлос учун”, суспільним молодіжним рухом “Камолот”, організацією “Женское собрание”. Ми дуже вдячні їм за підтримку.

Нещодавно разом із культурними центрами інших народів було втілено в життя новий проект, присвячений 15-річчю незалежності Узбекистану, - конкурс під назвою “Вместе – дружная семья”. Програма святкування передбачала виставки дитячих малюнків, концерти дитячих танцювальних колективів та інші заходи, які дали змогу відчути кожному учасникові дійства, що він є членом справжньої великої сім’ї.

Тож моя мрія – створити велику, дружну родину - практично вже здійснилася, і радість для мене, що плоди нашої спільної праці на сьогодні помітні. 

- Чи відчувається підтримка з боку української влади в Узбекистані?

- Безперечно. Хочеться підкреслити, що завдяки плідній взаємодії Посольства України в Узбекистані та Міністерства освіти України більше 20 учнів недільної школи навчаються у вищих навчальних закладах України – Дніпропетровському національному університеті, Одеській академії харчової промисловості, Харківських будівельному та аерокосмічному університетах, юридичній академії, Київському університеті харчової промисловості.

- Які плани УКЦ на найближче майбутнє?

- Прийнята на ІV Форумі українців Національна програма “Закордонні українці  на період до 2010 року” передбачає грунтовну підтримку роботи українських діаспор.  Тому ми сподіваємося, що й надалі наш центр зможе реалізовувати свої проекти, частину з яких український уряд має намір фінансувати. Планів багато, але головне – продовжити діяльність із розвитку національної культури і зміцнення дружби всіх народів, яких доля звела на благословенній прекрасній землі Узбекистану.

Інформаційна служба УВКР