НЕ ЗАБУВАЮ БАТЬКІВЩИНУ

Інтерв’ю із членом Президії УВКР Романією Явір (Вірменія)

На ІV Всесвітньому форумі українців Романія Явір – Голова Федерації українців Вірменії – була нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Таким орденом була нагороджена Сільва Капутикян – одна із найвидатніших поетес  Вірменії. Ця відзнака Президента України вручається жінкам за видатні особисті досягнення в державній, науковій, освітній, культурній, благодійній та інших сферах суспільної діяльності.

 Об’єднання української діаспори Вірменії діє понад 10 років. Його філії відкриті в Єревані, Гюмрі, Ванадзорі, Іджевані, Раздані, Севані. Про діяльність української громади розповідає пані Романія:

- Наша організація заснована в 1995 році і має в своєму складі близько 2000 членів. На жаль, у 90-і рр. українська діаспора скоротилася. Виїхали сім’ї військовослужбовців, представники інтелігенції, які зіштовхнулися тут із мовною проблемою. У Радянському Союзі достатньо було володіти російською мовою, а за нових умов за короткий термін вивчити вірменську грамоту вчителям, лікарям і вченим було складно. Тому й вимушені вони були покинути Вірменію. Українці, які все-таки лишилися, не хотіли втрачати свою національну ідентитичність. Саме тому ми почали видавати газету “Дніпро-Славутич” українською і вірменською мовами, єдине у Вірменії видання українською мовою. Життя громади, історія, культура, новини політики, події в Україні – про все це ми інформуємо читачів з перших вуст. Офіційні дані отримуємо безпосередньо з посольства України та українських ЗМІ. До речі, на спеціальному семінарі для головних редакторів ЗМІ українських діаспор, що проходив в Україні, газета “Дніпро-Славутич” була визнана найкращою серед усіх діаспорних видань.

- Назву “Дніпро” має також музичний колектив, який  користується великою популярністю серед глядачів усіх куточків Вірменії...

- І не тільки Вірменії. Цей ансамбль (художній керівник і диригент Аркадій Казарянц) – дипломант огляду самодіяльності “Український спів у світі” за 2001 та 2006 роки. Окрім “Дніпра”, за 10 років ми створили також самодіяльні колективи, зокрема “Вербиченька” (Ванадзор), дитячий танцювальний колектив “Малятко” (балетмейстер Григор Арутюнян) і дитячий вокальний ансамбль “Дзвіночок” (художній керівник Рубен Карасеферян), який третій рік поспіль займає в “Артеці” призові місця на Міжнародному конкурсі-фестивалі дитячої та юнацької пісні “Наша земля - Україна”. Для нас всіх це  велика перемога.

Важливим досягненням громади можна вважати й участь в освітній програмі “Українська діаспора”, в рамках якої сьогодні більше 20 студентів мають змогу безкоштовно навчатися в престижних вищих навчальних закладах Києва, Одеси, Харкова, Львова, Дніпропетровська. Це дуже важлива підтримка з боку України. Окрім того, у Вірменії діє філія Тернопільської академії сільського господарства, в якій діти української діаспори також отримують вищу освіту.

- Які плани на майбутнє у Федерації українців Вірменії?

- У нас два проекти – встановити пам’ятник Тарасу Шевченку і побудувати Українську православну церкву Київського патріархату. Наші починання знайшли відгук, ми сподіваємося на допомогу української влади і меценатів-співвітчизників. Граніт для пам’ятника нам надала Україна, а мерія Єревана виділила місце в центрі столиці – на вулиці Ханджяна, навпроти школи імені Спендіарова, де встановлений пам’ятний знак. Сподіваюся, що незабаром із Божою допомогою наші плани реалізуються.

- Які проблеми виникають у Вас як Голови національної організації, члена громади? До кого звертаєтеся за допомогою?

- Перш за все, ми – громадяни Вірменії. Тому якщо виникають проблеми соціальні чи побутові, намагаємося вирішити їх, як і всі, через виконавчі органи влади. Ще не було випадків, щоб наші клопотання відхилялися. На офіційному рівні ми не обділені увагою. Достатньо сказати, що при президенті Республіки Вірменії діє координаційна рада з питань національних меншин, при уряді Вірменії створено Управління з питань національних меншин і релігії, яке очолює Грануш Харатян. Нещодавно в Єревані був відкритий культурний центр для національних меншин. Діяльність цих структур сприяє збереженню самобутності та розвитку зокрема й української культури, традицій.

 Якщо народ зберігає рідну мову, він зберігає корінь, і я прихиляю голову перед вірменами – цим стійким народом, який бореться за укріплення свого національного “Я”, лишаючи в минулому свою трагічну історію.

Тож ми намагаємося служити Вірменії, яка нас прихищає, не забуваючи своєї Батьківщини. Сподіваємося, що нам це вдається.

Інформаційна служба УВКР