Про демократичні процеси в Україні

   Сучасні події в Україні декому здаються хаотичними, проте вони вказують на демократичність суспільства та влади України. Демократія часто має ознаки безладу. Найважливійше, що сьогодні в Україні змагання за владу відбувається указами, а не кулаками. Мабуть, немає іншої країни у світі, яка могла б похвалитися таким рівнем демократії, який Україна досягла від часу проголошення незалежності та прийняття  Основного Закону. Сьогодні пересічні люди в Україні знають статті Конституції, а надворі бесіди ведуться навколо питань „конституційне чи неконституційне”.

 Спроби узурпації повноважень Президента, виступи проти НАТО, міжнародні поїздки Прем’єр-міністра, суперечка з приводу кандидатур від Президента на посаду Міністра закордонних справ України та Голови Служби безпеки України, намагання так званої антикризової коаліції у Верховній Раді України поповнити свої ряди – це все суперечить Конституції. До речі, в Україні політичні блоки (після виборів – фракції) - це обранці народу, а поодинокі народні депутати - це тільки імена в списках фракцій, які можна  будь-коли змінити. Крім перших кількох осіб у списку, виборці переважно не зважають на те, хто є п’ятдесятим, а то й сотим у списку виборчого блоку. З розумінням цього повинні  діяти народні депутати. Указ Президента про розпуск Верховної Ради України був реакцією на антиконституційні маніпуляції. Це був гострий, проте ефективний крок, тому він і викликав відповідну дискусію. Інтерпретувати Конституцію України - це компетенція Конситуційного Суду. Незалежно від того, відбудуться дострокові вибори чи ні, рішення Президента має переконати Прем’єр-міністра і Голову ВРУ в тому, що вони можуть втратити владу, що таки доведеться шукати компромісів, відкинути незаконні досягнення, застосувати імперативний мандат до ВРУ, відмінити закон про Кабінет Міністрів і повернути перших кандидатів Президента на пости Міністра ЗСУ і Голови СБУ. Соромно має бути всій державі за те, що кандидата на пост Міністра ЗСУ Володимира Огризка не затверджено, оскільки він розмовляв державною мовою. Необхідно навпаки наголосити: якщо народний депутат виступає неукраїнською мовою, голова сесії ВРУ зобов’язаний не давати йому слова, виключивши мікрофон, як практикується в інших парламентах світу. Олександр Мороз сьогодні мав би погоджуватися на будь-які умови, оскільки всі опитування вказують, що у дострокових виборах його Соціалістична партія України не подолає трьохвідсотковий бар’єр, а його амбіції не дозволять об’єднатися з іншими виборчими блоком.

Перед новими виборами слід згадати помилки минулого. Ці вибори відбуватимуться на підставі чинного виборчого закону подібно до березневих виборів 2006 року. Найбільшою помилкою націонал-демократичних сил під час останніх виборів було формування окремих виборчих блоків Костенком і Плющем, а також "Порою" та Партією "Реформи і Порядок".  Ці два блоки здобули разом  3.34 %, але окремо не пройшли до ВРУ, віддавши тим самим голоси Партії регіонів, СПУ і Комуністичній партії України.  Якщо, хоч і примітивно,  прогнозувати нові вибори і додати ці відсотки до відсотків Блоку Юлії Тимошенко (22.29%) і "Нашої України" (13.95%), здобуті на минулих вибрах, то націонал-демократи можуть отримати майже 40% голосів, а Партія регіонів (32.14%)  і Комуністична партія України (3.66%) ледве здобудуть 36%. Таке обчислення уможливить БЮТ і НУ оформити коаліцію більшості у ВРУ - 53%. Цей прогноз не бере до уваги, що голоси, втрачені СПУ, частково перейдуть до ПР. Одначе виборці СПУ можуть поділити свої голоси і віддати частинно за НУ, адже такі визначні колишні соціалісти, як Юрій Луценко та Арсен Яценюк, сьогодні в націонал-демократичному таборі.

Важливо, щоб націонал-демократи не посварилися до часу виборів. Юлія Тимошенко, без сумніву, найбільш популярний політик серед націонал-демократів, і тому вона повинна бути Прем’єр-міністром. Та націонал-демократи зі своїм отаманським мисленням, а інколи "шовеністично-мужчинською" настановою потребують бодай двох списків для задоволення власних амбіцій, а також для нейтралізації пристрастей. Напевно, є такі, які категорично відмовляться голосувати за блок Юлії Тимошенко, але погодяться віддати голоси за блок, очолюваний В’ячеславом Кириленком чи Юрієм Луценком. 

Аскольд Лозинський