ТРИ СТРОФИ
Нещодавно вийшла в світ нова поетична збірка Дмитра Павличка під назвою “Три строфи”. Пропонуємо Вашій увазі декілька віршів із неї.
Із передмови автора
“... Коли я прочитав книжку “Три строфи” у завершеному стані, то побачив, що вона відображає хвилини сумнівів і розчарувань, у яких захлиналася наша історія після Помаранчевої революції; в деяких речах я намагався бути оптимістом, але мої уболівання були сильніші за мій назагал оптимістичний світогляд. Кожен вірш з цієї книжки може бути трактований як маленька драма...”
ЩЕ ДОВГО БУДЕ ТАК
Ще довго буде так. Злодії та бандити
Дніпро ділитимуть, допоки із води
Не вийде той, що йде піймати, засудити,
Спалити їхню кров, зчорнілу з ворожди.
Ще довго буде так. Дрібні вожді, як мухи,
Літатимуть з хліва, щоб неба досягти,
Допоки не згорить, як жменька потерухи,
Те сміття бренькітне на сонці чистоти.
Ще довго буде так. Кричатимуть сирени –
До проминулої скликати боротьби,
Допоки не зійдуть з парламентської сцени
Рабами зроблені і вибрані раби.
20. VІІ. 2006
НА МАЙДАНІ
Я не ридав од щастя на Майдані,
Я знав, що кожна власть – од сатани.
І ті грішитимуть, що Богом дані,
Добром сяйнуть диявола сини.
Між лютим пеклом і блаженним раєм
Поміж добром і злом нема межі.
А ми народжуємось і вмираєм
Самі собі – і рідні, і чужі.
І все ж таки в ту зимову негоду
Я бачив з надмайданного горба,
Як Бог бичем з душі мого народу
Гнав геть епілептичного раба.
14. VІІІ. 2006
ПРОКЛІН
Тепер, коли не треба людям книжки,
Лиш плотської жаги й дешевих цін,
Коли, неначе вівці після стрижки,
Йдуть голі душі в банки на поклін,
Коли вожді, мов ярмаркові блазні,
Ковтають полум’я своїх промов,
Коли газети, як бинти заразні,
Збирають на собі отруйну кров,
Тепер, коли майстри голодомору
На нашу мову одягли петлю,
Я проклинаю цю свободу хвору,
Та вже нічого в Бога не молю.
2.ХІІ.2006
А ДІТИ – ХТО?
Батьки у Києві. Не бідаки.
Друкуються і вчать народ, нівроку.
А діти - хто? Щасливі жебраки
На сорок другій вулиці в Нью-Йорку.
Вони щасливі – надовкола рай,
Сідай на ліфт, безплатно мчи до неба.
Нема вітчизни? Гроші заробляй,
Як долар є, вітчизни вже не треба.
Я знаю: син в зелений папірець
Закоханий, а батько – в Україну.
Сумний цей світ, не знати, де тут мрець,
А де живий вогонь встає із тліну?
18. VІІІ. 2006
ПРАГНЕННЯ
Чудний кентавр із головою бога
І тулубом могутнього коня
На небо вибіг і жене якомога.
Куди жене? Не знає. Навмання.
В тім поспіху палає око боже,
Як сонце, мерехтить з перенапруг;
Свого потворства витерпіть не може
Заковане в звіряче тіло дух.
Кентавр біжить. (Це людськості подоба!)
Жага розбитись. Визволення стрес.
Звір збутись прагне мислячого лоба,
Бог прагне вийти в простори небес.
22.VІІ.2006
КОМП’ЮТЕРИ
Прийшли комп’ютери-пророки.
Усе, що буде, все назвуть:
Всі банки, грошові потоки,
Всіх армій ядерну могуть.
Всі катастрофи і всі крахи,
Кісток державних кожен скрип,
І всі місця, де сядуть птахи,
Що нам несуть смертельний грип.
Але не скажуть автомати, -
Їх не цікавить взагалі, -
Чи буде син, чи буде мати,
Чи будуть люди на землі?!
22.VІІ.2006
ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ
Давно, ще хлопчиком, повітряного змія
Пустив я в небеса, і, злинувши в блакить,
Він загубився, зник, немов дитяча мрія,
Що прагне в світі зла – одне добро творить.
І раптом аж тепер він виник наді мною,
Летить, як птерозавр, страховисько старе,
На мене дихає рікою вогняною,
І б’є мене крильми, і кігтями дере...
Це, мабуть, мста мені таки ж од мого твору
В часи, коли з добра виходить гнів і лють,
Це, мабуть, знак мені, що в цю двозначну пору
Забуті янголи драконами стають.
29.VІІ.2006
МОЇ РОВЕСНИКИ
Моїх ровесників так мало. Де вони?
Куди поїхали? Куди пішли на прощу?
Мовчи. Розвіялись, як листя восени,
Сховалися в траву і в землю найдорожчу...
Я жду листів од них, бо з того світу теж
Приходять голоси, як записи з архіву...
Ти в їхній пам’яті своє життя знайдеш,
Всі сторони свої, між ними – праву й ліву.
Мої ровесники – калинові кущі,
Березові хрести і письмена скорботні,
І житимуть вони, допоки в Космачі
Лунатимуть пісні бандерівської сотні.
12.VІІІ.2006
ДІТИ
Вночі почувся крик: “Горить! Горить!”
На поклик вибігли батьки і діти.
Батьки спинились. То сусід горить.
А до вогню помчали тільки діти.
Батьки – назад. А хлопчаки з відра
Вже воду ллють. Працюють аж до рання...
А вранці не вернулась дітвора –
Прийшли мужі, як воїни з повстання.
І не схотіли бути вже дітьми
Свойого роду і своєї хати,
Що радісно дивилися із тьми,
Коли сусідній двір почав палати.
12. ХІ. 2006
ТРИ СТРОФИ
Ці три строфи, неначе три тополі,
Чи три верби, похилені в журбі,
Чи три свічі, погаслі й захололі, -
Але, як хочеш, засвіти собі.
Потрійне світло трійці з-над Йордану,
Тобто з-над Лючки, в татовій руці,
Потрійні сили третього Майдану
Хотів я оспівать наприкінці.
Та я не знаю, чом вінок із глоду
Був лиш один, а мало бути три, -
То був би образ Бога і Народу,
Правдивий образ нашої пори.
2.ХІІ.2006
