Українська діаспора як економічний та політичний інструмент

впливу на шляху входження України до Європейського Союзу

Необхідність співпраці України та діаспори, залучення світового українства до розбудови української держави для її входження до європейських структур сьогодні не викликає жодного сумніву. У сучасних умовах  стосунки України та діаспори повинні розвиватися в новому форматі, виходячи з того, що по суті діаспора будує свою Україну поза межами самої України, накопичуючи значний потенціал у всіх сферах: політиці, економіці, культурі, праві, виконуючи функцію своєрідних форпостів України за кордоном.

Сьогодні  багато країн вже розробило механізми різностороннього  співробітництва з власними діаспорами, стимулюючи в такий спосіб процеси культурної, політичної, наукової та бізнесової інтеграції. Результатом таких інтеграційних взаємодій стало виникнення нової цілісності, що має нові якість та сутність. У процесі взаємодії відбувається формування інтересів, цілей, які усвідомлюються як спільні для цієї цілісності. Про це засвідчують стосунки між державами та діаспорами таких країн як Китай, Ірландія, Вірменія та ін.

Сформована також «стратегія розвитку» японського етносу, китайського, цигансько­го та ін.  Кожна ця стратегія працює на відтворення в умовах, що постійно змінюються внаслідок історичних обставин, унікального етносу — японсь­кого, китайського, циганського.

На шляху свого входження до Європейського Союзу Україна може використати позитивний досвід співпраці інших країн зі своїми діаспорами і застосовувати найбільш конструктивні  та дієві прояви цього досвіду для власної стратегії співпраці, зокрема йдеться про держави, які за останні роки увійшли до ЄС, - Польщу, країни Балтії, Угорщину та ін.

Україна має достатньо прикладів, які  підтверджують тезу про ефективність такої взаємодії, зокрема не завадить згадати в цьому контексті про голосування 2006 року Сенатом США за прийняття законопроекту, який скасовує дію поправки Джексона-Веніка, потужне лобі для якого було зорганізоване коаліцією, до складу якої увійшло 250 українських організацій.

Тож, маючи потужний інтелектуальний ресурс за кордоном, Україна повинна виходити з усвідомлення, що для реалізації своїх стратегічних планів, для  вступу до ЄС необхідна синергія, яку можна досягти, поєднуючи капітал знань і можливостей українських структур як в Україні, так і поза її межами.

Ірина Ключковська,

директор Міжнародного інституту освіти, культури

та зв’язків з діаспорою

Національного університету «Львівська політехніка»