Стан і проблеми українського громадського руху в Італії

  Загальні особливості української громади в Італії:

 – Четверта хвиля трудової міграції фактично є першою хвилею масового виїзду українців в Італію.

– Трудова міграція в Італії порівняно „молода” –має приблизно 7-8 років.

– Новітня міграційно-еміграційна хвиля має економічний характер: переважна більшість українців „тимчасово” приїхали в Італію заробити і своє майбутнє бачать тільки в Україні. І це відрадно. Лише соціально-політична ситуація в Україні не дозволяє сподіватися, що найближчим часом закордонне українство матиме бажання повертатися на Батьківщину.

 – Основою єднання українців в Італії є духовні та етнокультурні цінності.

 – Процес інтеграції українців в італійське соціальне середовище відбувається повільно, українська бізнес-інфраструктура тільки почала формуватися за останні 2-3 роки, що зумовлюється також особливостями італійської міграційної політики та чинними соціально-правовими механізмами.

– недосконалість міграційно-еміграційного законодавства як Італії, так і України. Бракує двосторонньої міждержавної угоди з урегулювання української трудової міграції в Італії. 

   Позитивні зрушення:

1. Зростання кількості громадських об’єднань в Італії (за даними Посольства України в Італійській Республіці, нині нараховується 56 організацій). Кожна громадська організація незалежно від виду діяльності згуртовує навколо себе і сприяє вирішенню конкретних корисних справ, через свою діяльність презентує Україну, демонструючи нашу культуру, традиції, і сприяє інтеграції українців в італійський соціопростір.

2. Підтримка Посольством України в Італійській Республіці громадських ініціатив і сприяння створенню громадського центру в м. Римі.

3. Громадський рух в Італії тісно пов’язаний з місіонерською діяльністю УГКЦ, яка і на сьогоднішній день є основною організаційною силою. Чимало громадських організацій виникло на базі парафіяльних об’єднань, багато священиків надають відчутну допомогу, самі беруть участь у багатьох заходах, ініційованих організаціях.

4. Налагодження контактів співпраці з МЗС, МКіТ, СКУ, УВКР, Товариством „Україна –Світ” та іншими державними і недержавними структурами.

5. Активісти українських громад отримали можливість долучатися до суспільно-політичного життя Італії. Зокрема за результатами виборів, які відбулися 10 грудня 2006 року в Італії, українка Тетяна Кузик стала іноземним радником в Мерії міста Риму від Європейського континенту. Це свідчить про усвідомлення українськими громадянами важливості відстоювання своїх прав в умовах перебування за кордоном. 

6. В Італії виходить багато україномовних видань, серед яких найбільшою популярністю    користуються християнський часопис „До Світла” та „Українська газета”.

 Проблеми та пропозиції щодо їх розв’язання

 1. Економічна слабкість більшості товариств, об’єднань, асоціацій: відсутність фінансової та матеріально-технічної бази. Ентузіазм, ініціативу в середовищі  новітньої трудової міграції треба „підживлювати”, щоб вони зміцнювалися. Самостійно давати собі раду громади будуть тоді, коли сформована українська діаспора в Італії буде опиратися на власну мережу бізнес-інфраструктури і матиме змогу вкладати кошти в громадські ініціативи. На це треба час, мінімум років 10. Це чи не основна причина слабкості громадського руху.                  

2. Байдужість більшості українських громадян до долі об’єднань. Об’єктивною причиною цього є власне економічниий характер новітньої, четвертої хвилі міграції українців.

3. Розрізненість громадського руху, проблема його консолідації та єдності, невміння працювати разом.   

 4. Проблема непрофесійності кадрів (лідерів) громад;

 5. Має місце, на превеликий жаль, непорозуміння і відчуження між парафіяльними та громадськими об’єднаннями, що шкодить єднанню українців на чужині.    

Проте основна, глобальна проблема полягає в тому, „що досі немає стратегії української держави щодо закордонного українства" (зі статті „Закордонним українцям влада знову показує спину"// "Слово Просвіти", 5-11 квітня 2007р. ).

А що чекає нас із поверненням в Україну? Відсутність будь-яких соціальних гарантій. Це ще один важливий блок проблем, який потребує серйозного законодавчо-правового вирішення.

Розділяю погляди автора вище згаданої статті - Івана Юсип’юка, що державна політика щодо  закордонного українства повинна бути спрямована на „використання власних діаспор як потужного засобу впливу на інші держави” і як „потужного лобі державних інтересів за кордоном”.

 І далі важливо наголосити, „що ідеологія співпраці зі співвітчизниками за кордоном має бути лише державницька” ( там же).

 Висхідним у визначенні національної стратегії щодо закордонних українців, особливо новітньої, четвертої хвилі міграції, має бути комплексне соціологічне дослідження з залученням усіх зацікавлених державних інституцій, що дасть на основі науково обґрунтованого аналізу визначити дієві шляхи розв’язання цих проблем. Переконана, що таке дослідження як проект державної ваги підтримають і активно долучаться до його проведення громадські об’єднання Італії.

  Українська влада повинна повернутися обличчям до проблем українських громад за кордоном: відмовитися від практики обіцянок і забезпечити дієвість державних бюджетних програм, які націлені на підтримку закордонних громадських організацій. Збільшити обсяги фінансової підтримки через створення потужних відомчих бюджетних фондів (при УВКР, МГО „Четверта Хвиля”, товариства „Україна-Світ”, товариства „Просвіта” та ін.) під конкретні проекти та гранти, що в свою чергу стимулювало б діяльність закордонних громадських осередків, сприяло б активній співпраці.

  Не менш важливо організувати  для молодих об’єднань закордонного українства просвітницько-методичну допомогу через проведення навчальних курсів, семінарів, де б громадські активісти могли ознайомитися із новими сучасними технологіями діяльності недержавних громадських організацій, набути професійних якостей лідерів.       

  Важливою умовою консолідації та єдності українських закордонних громад є тісна співпраця і взаємопідтримка українських державних дипломатичних представництв, церкви та громадських організацій. 

  „Від активності й послідовності нашої держави у сприянні процесам етнічного самовідтворення закордонних українців і відстоюванні їхніх прав здебільшого залежатиме й здатність закордонного українства до виконання лобістських завдань у країнах проживання. Бо тільки сильна, організована закордонна етнічна громада має суттєву політичну вагу” („Слово Просвіти”, 5-11 квітня 2007 р., Іван Юсип’юк).

17 травня 2007

м. Рим                                                 

Голова Товариства  українців в Італії                                       Анна Умлєва