Український політичний бомонд: ставка на самознищення

Українські політологи, аналізуючи дії основних персонажів сучасної української політики, роблять парадоксальний висновок про наявність специфічних актів політичного суїциду як своєрідних інновацій української політики. Адже не тільки в розвинених країнах, але й навіть у варварських суспільствах політична верхівка завжди прагне до успішних, а не до самогубних кроків. Куди приведе Україну шлях політичного суїциду передбачити неважко…

 Нещодавні політичні події в Україні, як вважає Борис Кушнірук, безперечно розставили все на свої місця []. Притому зрозуміло, що жодних експромтів з боку Юлії Тимошенко та Віктора Януковича не спостерігається. Схоже, усе йде за розписаним і погодженим ними планом. Не виключено, що гарантом виконання цих планів та взаємних зобов’язань між Тимошенко та Януковичем є Росія.

До речі, розуміння, що все відбувається за заздалегідь розписаним і прорахованим сценарієм, є і в спікера парламенту Арсенія Яценюка. Про це свідчить те, що навіть він заговорив про зраду, підкуп і візантійщину ще до початку відомих спільних голосувань БЮТ і ПР. Яценюк, судячи з усього зрозумів, що якраз йому місця в цих домовленостях немає.

Що ж це за план? Існують деякі підстави вважати, що йдеться ось про що.

По-перше, Юлія Тимошенко та Віктор Янукович хочуть повністю виключити з будь-якої гри Президента Віктора Ющенка – аж до усунення його від влади шляхом імпічменту – у разі його спроб протидіяти їхнім планам та виконанню зобов’язань, взятими перед Москвою. Саме вирішенню цього питання був присвячений весь вівторковий законодавчій пакет спільного голосування БЮТ і ПР. Це, зокрема, стосується законів та змін до законів України про Кабінет Міністрів, про Конституційний суд, про тимчасові слідчі комісії, про СБУ тощо. Цього ж домагаються і кремлівські вожді. Бо гарантією їхньої підтримки має стати виконання зобов’язань Юлії Тимошенко та Віктора Януковича як щодо недопущення вступу України в НАТО, так і переорієнтації всієї зовнішньої політики з Заходу на Північ. Ющенко, безперечно, цим планам заважатиме.

По-друге, має відбутися формування нової тимчасової коаліції БЮТ та ПР, де прем’єр-міністром буде Юлія Тимошенко, а Янукович займе крісло Голови Верховної Ради.

По-третє, ця тимчасова коаліція діятиме до ухвалення змін до Конституції України. Здається, що саме про ці зміни говорила Юлія Тимошенко під час свого . Вони передбачатимуть повну чи майже повну ліквідацію посади Президента України. Тобто навіть якщо вона залишиться, то Президент матиме суто декоративні функції. Водночас зміни до Конституції будуть виписані таким чином, аби сформувати фактично двопартійну парламентську систему. Переможець виборчих перегонів отримує посаду прем’єр-міністра, а лідер найбільшої опозиційної партії – крісло Голови Верховної Ради, з ширшими повноваженнями. Таким чином буде створений такий собі дуімверат.

Така парламентська модель забезпечить як Юлії Тимошенко, так і Віктору Януковичу, гарантію на багато років уперед їх стабільного державного статусу й власного добробуту, а також їхнього найближчого оточення. У межах цих змін до Конституції скоріш за все передбачатимуться норми щодо проголошення так званого „нейтрального статусу” України, що насправді гарантуватиме довгострокову залежність від Росії.

У контексті цих подій, як вважає Микола Писарчук, Ющенко, Янукович і Тимошенко змагаються в політичному суїциді []. Зокрема, зазначається, що глава держави Віктор Ющенко здійснив жахливий з погляду власного політичного майбутнього крок одразу ж після інавгурації: призначив прем’єр-міністром Юлію Тимошенко.

Ні, з морального погляду, це було чудово, чесно і порядно. Підписав зобов’язання перед політичними союзниками – і виконав. Але з політичного погляду – це було дуже необачливо. Даремно попереджало оточення й аналітики глави держави, що неприпустимо ставити на таку посаду людину з власними (і хворобливо безмежними) політичними амбіціями. Механізм самострати було запущено.

Вправними інформаційними операціями Ющенкові за два тижні опустили рейтинг на 15%. Усі необачні дії глави держави (навіть мляві й невиразні) чудово відлагоджена бютівська інформаційна машина підсилювала, рельєфізувала й доносила до кожного виборця. Йдеться насамперед про підписання так званого Універсалу національної єдності. Його ініціатори чомусь думали, що країна слідом за Майданом у єдиному пориві вигукне: „Схід і Захід разом!” Але наслідки цього дійства виявилися зовсім іншими. Від Ющенка відійшла ще одна група електорату, особливо в Західній Україні. Тим паче, що Президент подав на прем’єра кандидатуру свого вчорашнього найзапеклішого ворога Януковича.

Чимало коштувала рейтингові Ющенка й темна історія з „РосУкрЕнерго”, його потуги з повернення собі якнайширших владних повноважень.

А коли особистий рейтинг Президента і рейтинг „Нашої України” опустилися до критичної межі, Президент раптом розпочав бій із супротивником, який має разів у шість вищі рейтингові показники й контролює уряд, парламент та велику частину виконавчої вертикалі влади.

Неодноразово був помічений у спробі зробити собі харакірі й двічі екс-прем’єр, лідер Партії регіонів Віктор Янукович.

Інакше, як ганебною, не назвеш поведінку верхівки ПР після програшу президентських виборів 2004 року: повна мовчанка, переховування по закордонах, колаборантські порухи. Їм просто пощастило з Ющенком, інший переможець просто роздушив би вщент цей напівмертвий організм. Натомість кількох „діячів” потаскали по допитах, Ющенко з’їздив у Донецьк, накричав на місцеве керівництво, і на тому все заспокоїлося. Суїцид Януковича не вдався, почалася реанімація.

Наступний самогубний крок лідера ПР – підписання того ж злощасного Універсалу, яке коштувало йому чимало електоральних очок. Але апофеоз реалізації суїцидальних нахилів „тому що послідовного” – це, безперечно, згода йти на дострокові парламентські вибори 2007 року. І це в момент, коли Янукович і „антикризова коаліція” мали практично всю повноту влади в країні. Невже так забаглося Рінату Леонідовичу на західні біржі? А Янукович пішов у нього на поводу? І де тепер ті політтехнологи, які малювали „донам” 40%? І де ті переговірники із західного політбомонду?

У підсумку Янукович отримав у громадській думці імідж „лузера”, програв вибори й привів до влади „демократичну коаліцію” БЮТ та НУ–НС.

Зараз Янукович на межі остаточного самозарізання ритуальним кинджалом. Достатньо проголосувати за підвищення виборчого бар’єра, реалізувати на наступних (чергових чи позачергових) парламентських виборах милу серцю Януковича двопартійність в Україні – і все. Один на один чарівна жіночка – Юлія Володимирівна – схрумає „донів” без перцю і солі. Почне з Віктора Федоровича – як найпоживнішого.

До речі, про Юлію Тимошенко. Колишня „газова принцеса” спроб політичного суїциду робила анітрохи не менше, ніж два Віктори. Достатньо згадати знамениту таємну нічну нараду на дачі прем’єра Тимошенко перед відставкою за участю керівників силових відомств. Якщо вірити колишньому нардепу фракції БЮТ та члену політради партії „Батьківщина” Дмитру Чоботу, н можливість імпічменту Президента. Це було чи не небезпечніше, ніж у середині 90-х років на тривалий час пов’язати свою долю з такою одіозною постаттю як Павло Лазаренко. На той час, восени 2005-го, у Ющенка було достатньо повноважень і впливу, щоб закрити для Тимошенко шлях у велику політику, насамперед, підірвавши бізнес її спонсорів. Але минулося.

Для якогось іншого прем’єра виявилося б замозгубним накручування інфляції підвищенням соціальних виплат і черговим „ручним” керуванням важливими сегментами ринку. А для Тимошенко – як Божа роса.

Нехай не суїцидальним, але точно вже мазохістським був „похід на Київ” минулого року, який завершився, по суті, фіаско для БЮТ і особисто віп-агітаторки за Турчинова Юлії Тимошенко.

А який смертельний номер ми спостерігали 2 вересня поточного року... Таємна змова з політичними ворогами – „регіоналами”, голосування, спрямоване на знищення Ющенка і „Нашої України”. На фоні упертого мовчання Тимошенко щодо свого ставлення до агресії Росії на територію Грузії це було потрактовано як фактичне підтвердження чуток про наявність секретних домовленостей Тимошенко з Кремлем. Такі дії могли б стати самовбивчими для політика, ядерний електорат якого локалізований у Західній Україні.

Але не стають. Чому?

Особисто авторові здається, що відповідь дуже проста: харизма ота сама. Шанований академік-філософ Мирослав Попович у одному з інтерв’ю : „Вона, безумовно, надзвичайно яскрава особистість, і це навіть тішить моє національне самолюбство... Професори повинні судити всіх, виставляти всім оцінки. Але я тут не здатен на об`єктивні оцінки”.

Якщо вже академік не здатен, що вже казати про електорат! Він усе подарує яскравій і артистичній жінці. І ЄЕСУ, і Лазаренка, і чаювання з Кучмою, і змови з „регіоналами”, і домовленості з Путіним...

Одна думка мучить автора: що буде з Україною, поки її лідери займаються цими квазіфрейдистськими суїцидальними і садомазохістськими ігрищами? Адже в разі чого потягнуть за собою в могилу і всю державу...

А поки що події в українському парламенті розгортаються з калейдоскопічною швидкістю. На думку Євгена Магди, Президента намагаються зробити зайвим на святі законотворчого життя і позбавити можливості впливати на Кабмін, прем’єр демонструє політичну непорочність, а вчорашній лідер опозиції готується приміряти нове владне вбрання [].

Спекотна погода і півтора місяці канікул – не основні причини сплеску законотворчості на старті осені. Інтереси Юлії Тимошенко і Віктора Януковича елементарно співпали в необхідності максимально ослабити позиції Віктора Ющенка. Останньому довелося на власному прикладі пережити наслідки недалекоглядного розв`язування війни на два фронти і помилуватися показовим перетрушуванням коаліції. Навіть прагнення Віктора Андрійовича реагувати на кризу за торішньою матрицею – з активними коментарями для західних ЗМІ і рішучими заявами для співгромадян – ситуацію не рятує. Після подібних промахів  у військовому аспекті начальники Генеральних штабів стрілялися, але главі президентського Секретаріату як і раніше нічого не загрожує. Не залишиться ж Ющенко без останнього вірного преторіанця.

Після появи де-факто нової коаліції, яка об`єднувала в окремих голосуваннях до 80% депутатського корпусу, глава держави вирішив налякати законодавців швидким розпуском Верховної Ради і ветуванням прийнятих ними законів. Проте кращі зразки президентської риторики звучали не на східцях парадного входу Банкової, а  на Майдані сирої осені 2004 року. Багато парламентаріїв визнали Віктора Андрійовича непереконливим і не збираються панічно здавати назад. Для більшої дохідливості основні президентські месиджі використовує і лідер фракції НУ-НС В’ячеслав Кириленко – нашоукраїнці, хай і із запізненням, зрозуміли, що краще хоч ненадовго об`єднатися навколо діючого глави держави, ніж враз опинитися без політичного прикриття. Тому і рішення про вихід фракції НУ-НС» з демократичної коаліції, хай і зі скрипом, але було прийнято зі всією невідворотністю.

На відміну від багатьох Юлія Тимошенко сприйняла президентські  словесні випади зі всією серйозністю. І  відповіла на них масштабно, з виразом скорботної стурбованості на обличчі, заглядаючи в листочок, на якому, напевно, були перераховані всі гріхи Ющенка. Юлія Володимирівна не тільки нагадала, що не вона підписувала з Януковичем різноманітні домовленості, але і запевнила, що БЮТ ніколи не залишить демократичну коаліцію.  Лідер БЮТ пообіцяла, що країна нормально працюватиме, а сама вона готова до переговорів зі всіма парламентськими силами заради ефективної законотворчості. Слід відзначити, що навіть без письмових домовленостей бютівці і регіонали завдали по президентських позиціях відчутного удару.

Не соромляться „сердечники” вживати превентивних заходів. Обіцяного Юлією Володимирівною нового проекту Конституції наразі доведеться почекати, а ось Сергій Терьохін зареєстрував законопроект, що передбачає підвищення прохідного бар’єру на парламентських виборах до 10%. Хоча фракційний начальник Терьохіна Іван Кириленко запевняє, що БЮТ не підтримуватиме такий варіант, враженням, яке він справив, у стані прихильників Тимошенко задоволені. Залишилося тільки внести згадану ініціативу до порядку денного парламенту – і можна відкривати пункти з прийому політичних перебіжчиків на умовах приймаючої сторони. Наприклад, Юрій Луценко і його „Народна самооборона” вже продемонстрували, що з БЮТ у них куди більше спільного, ніж з „Нашою Україною”. Що стосується обіцянки Юрія Віталійовича не дати жодного голосу при голосуванні за імпічмент Ющенка, то тут важливішим є не результат, а сам процес. Та й без „самбістів” вистачає охочих штовхнути Президента якомога сильніше – комуністи в цьому питанні зберігають підвищену бойову готовність ще з часів Леоніда Кучми.

Не встиг спікер парламенту Арсеній Яценюк розкритикувати тріумвірат, не конкретизуючи, хто виступає в ролі триголового політичного Дракона, як його обпалило полум`ям узгодженого рішення. Арсенієві Петровичу в президію делегували Олександра Лавриновича і Миколу Томенка, зруйнувавши монополію голови Верховної Ради на ведення засідань парламенту, що трималася дев`ять місяців. Яценюк якось похилив голову, пообіцяв не чіплятися за крісло і швидко повернувся під крило «Нашої України», незалежності від якої він так наполегливо добивався. Але сьогодні молодому політикові не до жиру – тут би передумови для подальшого розвитку кар’єри зберегти.

Високу активність продемонстрував на минулому тижні Віктор Янукович. Спершу політрада регіоналів позбавила партійного квитка Раїсу Богатирьову, яка наважилася публічно критикувати Віктора Федоровича. Та й сам партійний шеф поступово активізується, наче у нього відкрилося друге політичне дихання. Янукович вважає, що приречений на участь у президентських перегонах, тому прораховуватиме, чи варто створювати коаліцію з БЮТ. Хочеться нагадати Вікторові Федоровичу, що спікерське крісло для боротьби за президентський пост – далеко не найкраща стартова позиція, а прем`єрський портфель йому добровільно ніхто не віддасть.

Віце-президент США Дік Чейні, який відвідав Київ, не виглядав стурбованим нашими внутрішньополітичними проблемами. Його, схоже, цілком задовольняє позиція Віктора Ющенка щодо конфлікту на Кавказі. Зате перетрушування коаліції дозволяє зробити песимістичний прогноз щодо саміту Україна – ЄС в Евіані. У Старому Світі і без того вистачає власних проблем, щоб обнадіювати державу, чиї представники еліти нагадують багатирів на роздоріжжі.

Проте голова комітету Верховної Ради в закордонних справах Олег Білорус (БЮТ) вважає, що на черговому саміті Україна – ЄС можна чекати, що європейці дадуть згоду на підписання угоди про асоційоване членство. А щодо повноправного членства, то в ЄС до цього ще не готові, і, мабуть, цього не відбудеться.

Україна порушуватиме питання, аби отримати чіткі сигнали щодо нашого європейського майбутнього. Але лідери Євросоюзу готові говорити лише про створення асоціації, а це майже нічого не означає, хоча для нас і це потрібно.

Президент України вимагатиме, аби після одностороннього оголошення Україною безвізового режиму для громадян країн-членів ЄС в Альянсі відповіли таким самим чином і для громадян України, тобто запровадили безвізовий режим. Однак відповіді й на це питання, очевидно, доведеться також ще довго чекати. На що може бути спроможним Євросоюз, то це розпочати багаторічні переговори з цього приводу. Тобто ця проблема може потонути в переговорах...

А поки що Україні даватимуть лише одні поради – зберегти демократичну коаліцію і злагоджено діяти стосовно реалізації реформ у країні. Проте ми й самі знаємо, що конфлікти лише руйнують державу й нашу європейську перспективу.

Прес-служба УВКР