Ці та інші тези прозвучали на науково-практичній конференції “Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття”, яка відбулася 20-21 січня у Київському міському будинку вчителя. Її організатори – Українська Всесвітня Координаційна Рада, Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України та Інститут українознавства МОН України.
У рамках конференції працювали секції “Український етнос у просторі й часі” та “Закордонне українство”, а також відбулися засідання круглих столів “Державні механізми розвитку й утвердження української мови” й “Новітня хвиля української трудової міграції та еміграції”.
У виступах та дискусіях конференції взяли участь голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, народний депутат України Михайло Горинь, народний депутат України Геннадій Удовенко, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України Петро Кононенко, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, народний депутат України Микола Жулинський, головний спеціаліст Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України Олександер Шокало, провідний спеціаліст Інституту психології АПН України Валерій Рябенко, директор Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського університету Станіслав Пономаревський; а також гості з різних регіонів України (Київ, Львів, Чернігів, Одеса, Луганськ, Дніпропетровськ, Тернопіль) та Російської Федерації (Воронеж, Єкатеринбург, Саратов, Петрозаводськ).
У виступах учасників конференції були висвітлені важливі й актуальні проблеми становлення українства в умовах сьогодення, наповнення сучасним змістом національної ідеї; становлення й самоствердження світового українства. Особливо гостро постало питання налагодження широких гуманітарних та інформаційних зв’язків між українськими громадами світу, а також між громадським сектором і державою. В обговоренні даного питання визначилися тенденції формування українського громадянського суспільства. Вони полягають в утвердженні цінностей демократії, поваги до особистості, патріотичних настроях та переконаннях, що в ході революційних подій були продемонстровані людьми, незалежно від мови, етнічної приналежності і т. ін.
Головним питанням конференції стало формування адекватної громадсько-політичної структури, яка б відповідала не лише за координування українських організацій за кордоном, але й брала активну участь у їхніх контактах із батьківщиною, у тому числі й на урядовому рівні. Зокрема, йшлося про формування та затвердження стратегічного документу, який би відображав концепцію державної політики щодо закордонного українства, передбачав сферу компетенції кожної структури, що в ній задіяна, а також гарантував підтримку і фінансове забезпечення відповідних програм і заходів.
На важливості питання закордонного українства наголосив, зокрема, Геннадій Удовенко, який вітав учасників конференції від імені парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У своєму виступі він підкреслив, що проблеми української діаспори, опікування її інтересами – один із напрямів діяльності Комітету, а також зауважив актуальність теми конференції в умовах “благотворного впливу “помаранчевої революції” як на життєдіяльність українського суспільства, так і на ставлення до українства, у яких би куточках земної кулі воно не перебувало”. Кожна зарубіжна українська громада, на думку п. Удовенка, є не лише джерелом інформації про Україну, але й провідником певного політичного впливу на державу, де проживає нині, в інтересах своєї Батьківщини.
Утім, підхід до проблеми українців близького і далекого зарубіжжя не може бути однаковим. На думку доповідача, якщо у випадку західної української діаспори проблема полягає у збереженні етнічної ідентичності, то у випадку східної діаспори – у відродженні такої ідентичності.
Як представник законодавчої гілки влади п. Удовенко заявив, що найважливішим засобом вирішення проблем українця зарубіжжя є наявність належної нормативно-правової бази такого рівня і спрямування, які б повною мірою забезпечували правове врегулювання взаємовідносин із українською діаспорою. Такою базою має стати Закон України “Про правовий статус закордонного українця”, практична реалізація якого лишилася у спадок новому українському урядові.
У своєму виступі Геннадій Удовенко висловив деякі побажання і рекомендації щодо вирішення поставленої проблеми. Зокрема, він говорив про порушення питання захисту зарубіжного українства під час двосторонніх переговорів України та його закріплення у міждержавних договорах і угодах; про розгляд питання щодо відкриття консульських установ у місцях компактного проживання українців за кордоном; про встановлення домовленості з відповідними державами; про здійснення періодичного моніторингу становища та потреб українців, які там проживають.
Голова Української всесвітньої Координаційної Ради Михайло Горинь наголосив на необхідності пошуку шляхів виконання зобов’язань, покладених на УВКР та інші центри співпраці з діаспорою. На його думку, головне завдання полягає в тому, аби зробити все можливе, щоби не тільки громадські організації – товариство “Україна – світ”, чи Українська Всесвітня Координаційна Рада, але й українська держава, український уряд звернули увагу на нашу діаспору. П. Горинь висловив сподівання на те, що вдасться зробити такий загальнодержавний координаційний центр, який буде працювати з українською діаспорою, буде мати певні вповноваження, певне фінансове забезпечення. Аби можна було їхати в українську громаду, привести їм гарну бібліотеку, одночасно допомогти їм у тому, щоб вони могли мати свої культурні центри, своїх людей, щоб контакт українських громад із українськими посольствами був найтісніший.
Насиченими важливою і конкретною інформацією були виступи Олександра Шокала та Валерія Рябенка, які брали участь в обговоренні проблеми новітньої хвилі української трудової еміграції. За круглим столом представників громадськості експерти проаналізували масштаб явища трудової міграції з України, її соціально-економічні причини, а також довготривалі гуманітарні й політичні аспекти та наслідки.
Підсумовуючи виступи учасників конференції, Голова Секретаріату УВКР Максим Розумний відмітив, що Україна стоїть перед історичним викликом, який міг спричинити національну катастрофу, але також може вивести на якісно вищий рівень життя народу, розвитку економіки, культури, духовності, міжнародного визнання. За словами п. Розумного, конференція планувалася в переддень до виборів 2004 року, але, як показали події осені 2004 року, очікування перемін у науковому середовищі і в народі співпало в часі. Адже сама необхідність подолання застарілих підходів у всіх сферах суспільного життя була очевидною вже давно, але умови для цього склались тільки тепер.
Максим Розумний зазначив, що в дні “помаранчевої революції” Україні видано дуже багато авансів, суспільні процеси отримали величезний позитивний імпульс. Завдання, яке є першочерговим на думку п. Розумного, полягає в тому, щоб цей шанс не змарнувати, щоб використати вповні творчий потенціал, прагнення до морального очищення, яке пробудилося в народі. Для цього необхідно дати відповідь на ключові питання: “хто такі українці?”, “чого вони хочуть в сучасних умовах?”, “яким шляхом ми найшвидше і найефективніше здолаємо прірву відставання від провідних націй світу?”
За цим постає головна ідея конференції: українці – світова нація, яка воскресає як фенікс із попелу після найтяжчих випробувань і принижень. “Але цього разу ми повинні сконцентрувати весь свій інтелект, усю свою волю, аби не випустити свою долю із власних рук”, – наголошує Максим Розумний.
З метою реалізації завдань, визначених у ході конференції, була підготовлена резолюція на подання новообраному Президентові України Віктору Ющенку.
Олеся Горгота,
прес-секретар УВКР
Ухвала
Міжнародної науково-практичної конференції
«Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття»
Учасники конференції – вітчизняні науковці та представники діаспори, –обговоривши актуальні проблеми розвитку світового українства в умовах творення громадського суспільства, незалежної держави в Україні та посилення глобалізаційних процесів визначили для себе головні орієнтири в сферах соціально-політичній, культурній і духовній.
У виступах учасників конференції були висвітлені важливі й актуальні проблеми становлення українства в умовах сьогодення, означені стратегічні орієнтири відродження духовності народу, його етнічної самобутності й культури; формування української політичної нації; формування сучасних підходів до осмислення явища національної ідеї; становлення й самоствердження світового українства.
Зокрема було наголошено, що в центрі уваги світового українства, як і раніше, має стояти двоєдине завдання – формування і консолідації української нації та побудови національної держави в Україні. Оскільки, те, що зроблено в Україні за роки незалежності, особливо в мовній, культурній, інформаційній, видавничій сферах робилося далеко не завжди з урахуванням інтересів українського народу. Це переконливо засвідчили і події листопада-грудня 2004 р., коли народ твердо й однозначно сказав, якою він хоче бачити свою державу, владу і їх політику.
У доповідях і виступах учасників конференції підкреслювалося, що національна ідея має стати основою вироблення державної політики в усіх сферах суспільного життя України, а в гуманітарній сфері особливу увагу необхідно приділити розвитку українознавства як основи формування свідомості, моралі і культури громадянина України і, зокрема, розробленню й реалізації державних програм розвитку української мови і мов національних меншин, науки, освіти, культури, в галузях видавничій, інформаційної безпеки, еміграційної та міграційної політики і політики щодо закордонного українства.
Сьогодні особливо гостро постає питання налагодження широких гуманітарних та інформаційних зв’язків між українськими громадами світу, а також між громадським сектором і державою, здійснення ефективного контролю над дотриманням національно-культурних, релігійних, економічних прав і свобод наших співвітчизників за кордоном. Прикладом такої турботи може слугувати діяльність урядів і парламентів розвинутих країн, зокрема, наших найближчих сусідів – Росії, Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини. Для більшості з них зв’язки із співвітчизниками за кордоном належать до числа пріоритетних напрямів державної політики. Питання закордонного українства повинні увійти в число пріоритетних напрямів державної політики, їх вирішення має отримати гарантовану законодавчу, фінансову та організаційну підтримку з боку українського парламенту й уряду.
Водночас важливо усвідомити, що в умовах глобалізації й розвитку інформаційного суспільства суттєво зростає значення і роль громадських структур.
У своїх висновках і рекомендаціях учасники конференції наголошують на таких головних моментах:
1. Необхідність розробки і послідовного впровадження на державному рівні національної гуманітарної політики, що включає в себе політико-правову підтримку українства в світі та у власній державі, гарантію прав та захист інтересів українців за кордоном, збереження та розвиток національної ідентичності в її культурних, господарських, морально-психологічних аспектах.
2. Широка участь у процесах консолідації світового українства громадських організацій, самоврядних спільнот та громад, налагодження координації зусиль державних, наукових та громадських установ та залучення широкої громадськості України до обговорення насущних питань національного розвитку.
З метою реалізації цих завдань учасники конференції вирішили наступне:
У сфері державної гуманітарної та етнокультурної політики
1. Визначити збереження і всебічний розвиток української національної ідентичності як одне з головних завдання держави, умову повноцінної участі України в міжнародному співтоваристві.
2. Визначити європейську інтеграцію України як провідний і стратегічний орієнтир національно-державного розвитку на найближчі 10 років.
3. Визначити розбудову інститутів громадянського суспільства, створення передумов для вільного волевиявлення громадян та реалізації їхнього творчого, інтелектуального потенціалу як головну передумову консолідації української нації та успішного завершення національно-державного будівництва в Україні.
4. Запропонувати новому Президенту і Уряду України найширшу підтримку і участь у розробленні державних гуманітарних програм:
– з українознавства;
– розвитку української мови;
– освіти;
– культури.
5. Спрямувати державну політику, інтелект нації та творчі можливості кожного громадянина на розвиток передових, високотехнологічних галузей вітчизняного господарства, широке застосування сучасних методів управління та комунікації в ключових сферах національного розвитку – освіті, науці, соціальних відносинах, функціонуванні органів державної влади в Україні.
6. З метою утвердження престижу української мови та зміцнення національної самосвідомості українців усього світу рекомендувати новообраному Президенту України та новпризначеним урядовцям користуватись державною українською мовою у всіх без винятку міжнародних зустрічах та офіційних візитах до інших країн.
У сфері підтримки закордонного українства
1. Розробити і затвердити Національну програму з підтримки закордонного українства, створити відповідний орган у складі Кабінету міністрів України та передбачити на фінансування національно-культурних, освітніх та інших потреб українців за кордоном суми коштів, співставні з масштабами і значенням української діаспори, що, за приблизними розрахунками, складає сьогодні третину українського етносу.
2. Розробити законодавчу базу підтримки й розвитку закордонного українства і забезпечення прав та інтересів громадян України, які перебувають за кордоном. Створити нормативні та організаційні умови для реалізації положень Закону “Про статус закордонного українця”. Сприяти вдосконаленню виборчого законодавства у частині, що стосується організації голосування за кордоном.
3. Залучити до вивчення історії та сьогоднішнього стану світового українства провідні наукові, дослідницькі та аналітичні інституції України.
4. Налагодити систематичний науковий обмін між центрами української освіти і науки всього світу, передбачити проведення українознавчих конференцій, семінарів, просвітницьких заходів у всіх країнах, де мешкають великі групи українців.
5. Визначити повернення українців, які з соціально-економічних причин залишили свою батьківщину, одним з пріоритетів державної політики у сфері міжнародних відносин, збереження інтелектуального і кадрового потенціалу, соціального захисту та регулювання міграції.
6. Підтримати ідею проведення Всесвітнього З’їзду громадських організацій четвертої хвилі української еміграції з метою створення всесвітнього об’єднання відповідних організацій. Залучити новостворену асоціацію до числа колективних членів УВКР.
7. Розгорнути практичну діяльність щодо налагодження інформаційного обміну між українськими громадами світу й забезпечення інформаційних потреб українських громадян, які перебувають за кордоном, та їхніх об’єднань.
8. Передбачити державну підтримку громадським організаціям, які працюють із закордонним українством та громадянами України, що тимчасово перебувають за межами держави, в обсягах, що відповідають масштабам і значенню української діаспори в житті нації.
Михайло Горинь нагороджений Грамотою
“За видатний внесок у справу підтримки зарубіжних українців”
(Торонто, Канада)
