ЗАКОРДОННИМ УКРАЇНЦЯМ ВЛАДА ЗНОВУ ПОКАЗУЄ СПИНУ

Останнім часом складається враження, що все в нашій країні ситуативне: ситуативна коаліція, ситуативна більшість, ситуативне голосування до ВРУ, а отже, і закони наші — ситуативні? Однак, мабуть, нашим політикам слід уже схаменутися, адже народ України, якому за цими законами жити принаймні кілька найближчих років, – явище аж ніяк не ситуативне! Серед наших політиків стало модним посилатися на досвід країн розвинутої демократії. Але чомусь вони не помічають чи не хочуть помічати того, що розбіжності у програмах двох, як правило, основних конкурентів у боротьбі за владу в цих країнах різняться настільки мало, що це не має значного впливу на стратегічний курс внутрішньої чи зовнішньої політики держави. Тому інтереси останньої не втрачаються у будь-якому випадку. Щодо України цього сказати не можна, адже в нас кожна наступна влада намагається “на зло” попередникам зробити все навпаки. При цьому особливо не з’ясовуючи, що було позитивним досягненням, а що слід змінити на краще. І вже в останню чергу думають про те, які наслідки це матиме для країни. Така ситуація склалася останнім часом і стосовно закордонного українства.

ЗДАВАЛОСЯ, “ХВОРИЙ ПОЧАВ ОДУЖУВАТИ”…

       Останні два роки стали ключовими для визнання ролі закордонного українства важливим аспектом державної політики України. Як усі світові держави, Україна активізувала зв’язки із громадянами нашої держави, які постійно живуть за її межами, оголосила про їхній правовий захист і залучення до участі в розбудові країни. З ініціативи Президента України Віктора Ющенка координацію роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо подальшого розширення взаємодії з закордонними українськими громадськими організаціями, розпорошену між різними міністерствами і відомствами, було покладено на МЗС України, яке створило у своїй структурі окремий підрозділ — Управління з питань закордонного українства. Основним нормативно-правовим документом, який визначає конкретні напрями впровадження державної політики стосовно закордонного українства, стала Державна програма співпраці з закордонними українцями на період до 2010 р., розроблена МЗС України спільно з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади та громадськими організаціями.  Її було схвалено на IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся у серпні 2006 р. в Києві. Передбачені цією програмою заходи покликані сприяти консолідації закордонних українців навколо своєї історичної батьківщини. Як передбачалося, фінансування більшості зазначених заходів мало здійснюватися за рахунок відповідних щорічних бюджетних програм. У 2006 р., наприклад, реалізовувалася програма під назвою “Заходи щодо встановлення зв’язків з українцями, які проживають за межами України”. На її виконання було асигновано 14 млн. грн. У межах програми здійснювалася фінансова підтримка українських шкіл і класів, видавничої та просвітницько-культурної діяльності українських об’єднань, забезпечення ремонту й облаштування приміщень організацій закордонних українців тощо. Певні кошти було використано для забезпечення технічними засобами редакцій українських періодичних видань закордоння та їх розповсюдження серед громадських організацій. Національна комісія з питань закордонних українців розглянула понад тисячу звернень наших співвітчизників щодо надання їм статусу закордонного українця. Загалом протягом 2006 року фінансова підтримка надавалася українським громадським організаціям у 40 країнах для проведення понад 500 різноманітних заходів.

НАЗАД У МАЙБУТНЄ?

Однак не надовго вистачило пороху в порохівницях. Робота, спрямована на підтримання українців за кордоном, змушена сьогодні повертатися до застарілого досвіду. Держбюджет України на 2007 р. не спромігся виділити кошти для підтримки тих, хто вже багато років словом і ділом уболіває за Українську державу поза її межами. Управління закордонного українства МЗС України розробило подання “Про фінансове забезпечення заходів щодо встановлення зв’язків з українцями на 2007 р. та наступні три роки”, де аргументувалося, що обсяги видатків загального фонду бюджету на кожен рік мають бути не менші, ніж у 2006 р., із щорічним збільшенням видатків у рамках зазначеної бюджетної програми на 10 %, враховуючи необхідність розширення матеріально-фінансової підтримки закордонного українства з боку України, а також можливі інфляційні процеси. На жаль, зреалізувати ці заходи тепер не вдасться. І проблема не тільки в коштах. Проблема в тому, що досі немає стратегії Української держави щодо закордонного українства. Чи це результат внутрішньополітичної боротьби в нашій державі, зокрема протистояння між президентом і прем’єром, яке вже добряче всім набридло, чи просто недалекоглядність (читай недалекість) наших політиків? Але від цього страждають загальнодержавні інтереси.

А ЯК У НИХ?

          Сучасні світові тенденції впровадження діаспоральної політики полягають у використанні державами власних діаспор як потужного засобу впливу на інші держави. Причому в деяких країнах співпраця зі співвітчизниками за кордоном стала основою зовнішньої політики. Їй притаманні спланованість, системність, масштабність, інтенсивність і агресивність, великі обсяги фінансування й належна організаційно-кадрова забезпеченість. При цьому робота з діаспорою досить жорстко централізується, виходячи з того, що ідеологія співпраці з мігрантами за кордоном має бути лише державницька. Форми реалізації цієї політики можуть бути різноманітні, засоби й методи досягнення мети відрізнятися залежно від об’єкта впливу, але тільки в рамках офіційно прийнятої ідеології співпраці. У переважній більшості країн усім комплексом питань, пов’язаних зі співвітчизниками за кордоном, опікується спеціально уповноважений державний орган. Ці країни мають потужне лобі державних інтересів за кордоном. Наприклад, Росія має потужну діаспору в Україні й ефективно використовує її для досягнення власних інтересів.

ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ