За миску рису
Андрій Томський: ЄС чи ТС – це зовсім не вибір народу – його ніхто не питає…
Зараз в наших ЗМІ та політикумі дуже жваво обговорюється питання, який союз буде вигідний Україні – інтеграція у Європу, чи реінкарнація СРСР шляхом економічного об’єднання з Росією.
Проте, що такого репрезентує собою Україна, щоби бути ласим шматком у боротьбі Європи і Росії за сфери впливу? На жаль, ні ЄС, ні Росії не потрібна прихильність України як держави, від якої б залежало рішення будь-яких проблем. Нині її розглядають лише як шматок території з великою кількістю дешевої робочої сили.
Можливо, це труднощі перекладу, але всупереч поширеному стереотипу, за миску рису працюють вже не в Китаї, а саме в Україні. Якщо порівнювати економічну столицю Китаю Шанхай і українську економічну столицю Київ, то порівняння буде, на жаль, не на нашу користь за всіма параметрами. Середня зарплата в Шанхаї, як і в Києві – 500 доларів. Але це за умови, що в Китаї набагато дешевшими є їжа й одяг. Єдине, що в Шанхаї дорожче, ніж у нас – житло. Але ще два роки тому, до кризи, ціни теж були однаковими. У Шанхаї воно не подешевшало тому, що там є перспективи і людинопотік не згасає, а навпаки, продовжує зростати.
Економіка Шанхаю розвивається, тому що країна зацікавлена в інвестиціях, міжнародній торгівлі й через це там ліберальне законодавство та прийнятна податкова політика. Хмарочоси, міжнародні виставки, всесвітні економічні форуми – все це давно вже переплюнуло за масштабами навіть Нью-Йорк. Основна проблема, з якою зіткнувся Китай при виході на міжнародне спілкування, – занадто вже велика відмінність у мові й менталітеті. Але ця проблема вирішилася за декілька років. Знайти перекладача в Шанхаї з будь-якої мови не проблема. Мовою ділової сфери давно стала англійська. Навіть багато вивісок не лише на ділових центрах, але й у магазинах, транспорті, кафе перекладено англійською. Інфраструктура міста продумана настільки універсально, що там комфортно почуває себе і китаєць, і іноземець, тому що всі мости, розв’язки та навіть житлові квартали робилися в Шанхаї не для того, щоб розпилити бюджет, а для людей, щоб їм усе це було зручно. А де людям зручно, вони там залишатимуться і займатимуться бізнесом, приносячи прибутки державі та самим собі.
А Київ? Столиця автомобільних пробок, політичних розбірок між олігархами і населення, що нестримно зубожіє. Політична та економічна гілки настільки переплелися, що розділити їх вже неможливо. Тому всі політичні рішення приймаються в Україні на догоду тим олігархічним кланам, які зараз при владі. Водночас засліплення владою призвело до того, що простих людей, з яких насправді й будується країна, вже ніхто не помічає.
У Києві немає хмарочосів, де на сотому поверсі можна випити чашку кави і помилуватися краєвидом міста. Немає потягів, які розвивають швидкість 430 кілометрів на годину. Немає навіть елементарних покажчиків англійською мовою, та що казати – частенько й своєю власною мовою – та й то немає! Не кажучи вже про те, що міліціонер навряд чи зможе допомогти іноземцеві на київській вулиці, тому що міліціонер не зможе зробити переклад з однієї мови на іншу навіть із словником… У Києві немає навіть громадських туалетів…
Щодо регіонів України, то там ситуація ще гірша, і чим менший населений пункт, тим ближчий він не до цивілізованого місця проживання, а первісної общини, яка опалює свій будинок дровами, а воду носить з річки, до того ж для багатьох українських сіл це навіть не алегорія, а звичний устрій життя…
Тому рішення України про вектор розвитку в бік ЄС або ТС – це зовсім не вибір народу – його ніхто не питає. Це вибір олігархів, представники яких посідають пости в уряді і їх завдання – продати інтереси якомога дорожче. Однаково кому – хто більше дасть… І як наслідок, у самому центрі Європи ми бачимо країну, де 0,5% населення жирує, учить власних дітей за кордоном, відпочиває у Куршавелях, тоді як інший український народ… працює за миску рису. Тому що імпортний рис, як не є, удвічі дешевший за вітчизняну гречку…
Андрій Томський,
Прес-служба УВКР
