Збори Ради Директорів Світового Конгресу Українців

Як Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради я брав участь у зборах Ради директорів Світового Конгресу Українців, які відбулися в Донецьку 20-21 серпня 2007 року. Вранці 20 серпня побачив учнів Сніжненської школи (Сніжне – місто Донецької області) у червоних сорочках, з прапорами колишнього СРСР, котрі галасували біля готелю „Київ”, де розміщалися представники СКУ. Вони голосно викрикували: „Партия, Ленин, комсомол”. Я привітався з ними і спитав, чи знають вони поета Дмитра Павличка. „Знаємо, вивчаємо”, - відповіли. Я представився, хоч не люблю цього робити, й зауважив, що до їхньої школи надішлю свої книжки. Запитав, чому вони вигукують такі застарілі й вже мертві гасла. У відповідь - мовчання. На одному з плакатів, який підняли ті, з ким я розмовляв, було написано „Голодомор 1932–33 г. – это миф”. Страшно подумати – це так їх виховує сучасна компартія.

Згодом, коли я виступав біля пам’ятника Т. Шевченкові, під’їхала машина під червоними прапорами з включеними мегафонами з яких лунало „¼а Ленин такой молодой и юный Октябрь впереди”. Ніколи такої картини не зміг би видумати сучасний фантаст. Тому я звернувся до тих нещасних дітей: „Червоні брати наші, мені соромно за вас, але я вірю, що незабаром ви станете студентами, пізнаєте історію свого народу і пошануєте його”.

А на зборах, вірніше на річному звіті директорів, тобто голів комісій СКУ, я почув багато таких речей, які повинні стати науковою базою діяльності УВКР. Світовий Конгрес Українців – це організація, керована видатними українськими патріотами, дітьми і внуками емігрантів, які змушені були покинути рідні землі й боротися за українську державу в умовах життя на чужині. Те, що сьогодні мала б робити УВКР, робить СКУ. Адже це прекрасно – фінансувати певні програми й проекти для різних українських громад за кордоном. Рік тому Українська держава витратила на такі проекти 14 мільйонів гривень, але 2007 року не дала на роботу із закордонними українцями ані копійки.

Якщо парламентські вибори 30 вересня 2007 року не змінять ситуації в Україні, то так і буде – роль УВКР відіграватиме СКУ. З одного боку, чую вдячність до СКУ, з другого – душа від сорому чорніє.

Українці Америки й Канади і тепер допомагають нам бути державним народом. Нічого в України не просять, а збирають світову українську громаду і дають приклад справжньої жертовності, культури й любові до своєї нації.

Дмитро Павличко,

Голова УВКР