Преамбула, або ретроспектива

Українці Росії на сьогодні згуртовані в дві організації федерального рівня - Об’єднання українців Росії  та Федеральну національно-культурну автономію ”Українці Росії”, які працюють під єдиним керівництвом. 9-10 квітня цього року в Москві відбулися IV Конгрес ОУР і III З’їзд ФНКА „УР”. Об’єктивна оцінка цих подій буде дана не ангажованими журналістами і гостями, але, думаю, що вона матиме як позитивні так і негативні відтінки. Мені, як одному із новообраних лідерів, хотілось би повернутися до головних проблем цих організацій.

 Нагадаю, що обидві організації створювалися регіональними лідерами для вирішення специфічних проблем, які виникають на федеральному рівні. Ні ОУР, ні ФНКА „УР” не покликані „керувати” роботою регіональних організацій. На мій погляд, вони створювалися для роботи, перш за все, з владними структурами Росії: з Державною Думою, міністерствами і відомствами, від яких залежить загальний фон, на якому розвертається робота за збереження української культури в низових організаціях. Не виключаю необхідності координації роботи регіональних організацій, узагальнення їх досвіду тощо.

 А як проходила робота московського керівництва в минулому  реально? Незабаром, після заснування ОУР в 1993 році, стало очевидним, що Голова організації пішов по легкому шляху, вся робота на зібраннях в Москві зводилася до звітувань за нашу роботу в регіонах. Цим дійством, з одного боку, відверталася увага всіх учасників від невирішених  нагальних проблем федерального рівня, але ще більшу шкоду такий стиль керівництва  приніс в іншому: роздуті звіти привели до викривлення картини загальної ситуації українства в Росії. Внаслідок таких звітувань тимчасові самодіяльні гуртки по вивченню української мови  ставали „українськими школами”, а випущені на голому ентузіазмі інформаційні листки зараховувалися регулярними газетами тощо.

 На жаль, зміст більшості виступів Голови ОУР на різних форумах, як в Москві так і в Києві, також нагадував такі ж формальні звітування, а не висвітлення реального життя та прагнень членів ОУР. Всі ці „успіхи”, з подачі керівництва ОУР-ФНКА, збирала російська влада і шовіністичні «інтелектуальні» центри. За даними російської статистики в РФ наприкінці 90-х років випускалося  коло 80 українських газет (?). І хоч ми прекрасно знаємо, що на сьогодні ледь жевріє 4 (чотири!) українських друкованих видання (щомісячних чи щоквартальних) з тиражем максимум в кілька сотень екземплярів, владні структури РФ (і, як це не дивно, навіть деякі депутати Верховної Ради України) продовжують говорити про зростаючі успіхи українства в Росії. Згадаймо Заяву Державної Думи від 19 липня 2000 року, в якій писалося про те, що українці Росії мають все, а росіяни в Україні – втрачають останнє. Парадокс! Але ж звідкіля взялися у думців такі „успіхи” українців Росії? Якраз із наших звітувань.

 Про неправильні акценти в роботі керівництва ОУР і ФНКА “УР” я писав неодноразово, за що московське керівництво виключало мене із списків на різні міжнародні форуми, а кілька разів писали листи-наклепи з метою дискредитації. Керівництво ОУР вперто замовчувало факт неадекватного етнокультурного положення українців Росії в порівнянні з росіянами в Україні. А мій заклик сказати цю правду в прес-релізах ОУР та ФНКА “УР” в минулому подавався як «заклик до боротьби із владою». Тому було приємно відзначити що на останньому Конгресі мої колеги говорили на ці теми досить відверто.

Головним досягненням ОУР-ФНКА Олександр Руденко-Десняк вважав затвердження (при його участі) Закону РФ „Про національно-культурну автономію”. Про це він повідомляв майже на всіх зібраннях, хоча зазначений закон до осені 2003 року, коли Державною Думою РФ були прийняті необхідні поправки, фактично не працював. Ми в Єкатеринбурзі на протязі 6 років безрезультатно намагалися зареєструвати УНКА, але в Законі були такі „рогатки”, які обійти було неможливо.

 З іншого боку, законом  „Про національно-культурну автономію” Росія витіснила в тінь більш актуальний закон, яким керуються європейські держави, - „Про національні меншини”. Стимулювати прийняття згаданого закону про національні меншини, який міг би суттєво покращити ситуацію з національними культурами в Росії, – одне з головних завдань створеної IV Конгресом та III З’їздом ФНКА “Українці Росії” Правничої комісії, яку очолює шановний пан Анатолій Костюк із Калінінграду. Хочу додати, що ще на І Конгресі українців Росії мій колега по Редакції незалежного сайту діаспори “Кобза” - українці Росії”, Заслужений журналіст України Андрій Бондаренко, співголова Самарського обласного українського національно-культурного центру “Промінь” виступив з детально розробленим законопроектом “Про національні меншини”, який запропонував передати до Держнацкомфедерації, як нашу законодавчу ініціативу (див. «Мы – граждане России. Материалы I Конгресса украинцев в России. М.!994, с. 46-47). Де ж той документ і чому б нам до цієї роботи не повернутися на новому етапі?

 Не вважаю себе великим оптимістом, тому не можу стверджувати про те, що минуле керівництво могло зробити значно більше. Але, знаючи гостре перо О. О. Руденка-Десняка, вважаю, що він, як ніхто інший, міг би випукло поставити наші проблеми перед владою, а не писати заяви в стилі кота Леопольда: „Ребята, давайте жить дружно!” Була маса прикладів, коли гострої принципової позиції ОУР не вистачало, а натомість була спроба замовчати проблеми. Згадаймо, наприклад, заяву ОУР з приводу Тузли. Чи заяви О. О. Руденка-Десняка в Торонто з приводу ситуації у Ногінську. На жаль, його виступи звучали красиво, але були по суті „ні про що”. Вважаю що діаспора має жити в злагоді з владними структурами, але не плазувати перед ними. Таких не поважають ніде. В нашій роботі має бути зваженість і принциповість.

На жаль, московське керівництво ОУР не прийняло своєчасно демократичних методів роботи з регіональними організаціями, не зрозуміло  користі конструктивної критики, необхідності опозиції взагалі. Так всі опозиціонери ставали ворогами, з ними починали боротися  (на одного нашого колегу Василя Коломацького було надіслано із Москви в СКУ мінімум 5 «грізних» листів із вимогою його відставки із КЛГП і т.д.), іноді це робилося руками нових людей, які не встигли розібратися у внутрішній ситуації. А в опозиції були самі авторитетні і досвідчені люди, які очолювали найбільші українські громади...

 Неправдою виглядає міф про велику кількість „гетьманів” серед наших регіональних лідерів. Відказався ж від булави на минулому Конгресі безсумнівний лідер українського руху в Росії Василь Бабенко. Якщо пригадуєте і я прилюдно тоді ж заявив, що знімаю з себе повноваження заступника Голови ОУР, бо не вважав вибори легітимними. А пізніше був розіграний фарс - мене знімали з посади, якої я не займав,  про що широко повідомили у ЗМІ.

Сподіваюсь, що нам вдасться налагодити стиль колективного керівництва. Не може бути „наближених” чи „віддалених” керівників наших регіональних товариств. Знаю в яких нелегких умовах вони працюють. Перед кожним із них вклонитися треба за самовіддану працю. Адже працюють вони на власному ентузіазмі багато років.

 Поточні завдання

Вважаю найважливішим завданням початок роботи створених в ОУР Комісій. Це нова і важлива ініціатива в нашому русі. Вважаю за необхідне розділити Комісії на ті, роботу яких направлятиме Юрій Кононенко, і з якими працюватиму я. Особисто я хотів би працювати, перш за все, із двома комісіями – Церковних справ та прав людини (голова Володимир Манович, Новосибірськ) та Інформаційної служби ОУР (голова Олександр Кришталь, Камчатка). Як член КЛГП, співзасновник Ногінського комітету та редактор сайту «Кобза» маю досвід у зазначених ділянках роботи.

 Комісії формально мають фінансуватися із бюджету ОУР та ФНКА. Але щоб спростити процедуру пропоную за кожною Комісією закріпити найближчі (до місця проживання керівника Комісії) регіони, які переводитимуть членські внески ОУР прямо в бюджет Комісії. Вважаю за потрібне нині закріпити регіони за відповідними Комісіями. Керівництво ОУР та ФНКА має в сумарному фінансовому звіті вказувати і бюджети своїх Комісій. Крім того було б доцільно написати невеликі статути кожної Комісії, де вказати їх мандат та внутрішню форму управління. Реєструвати ці статути немає потреби, оскільки це є внутрішні органи ОУР та ФНКА, але ознайомити членів ОУР з ними потрібно.

В проектах нових Статутів ОУР і ФНКА „УР” збільшено термін між Конгресами до 4-х років. Вважаю що його, навпаки, треба було б зменшити. Але якщо він таким залишиться, то для оперативного вирішення нагальних питань  потрібно, на мій погляд, створювати щось схоже на Президію Ради. На Конгресі велася мова про те, що у кожному Федеральному окрузі РФ голови товариств могли б обрати довірену особу (члена „Президії”), яка могла б голосувати від їх імені на термінових зібраннях (засіданнях Ради) у Москві. Ця необхідність виникає у зв’язку з потребою постійно  працювати в правовому полі,  зберігати легітимність наших рішень. Можливо, що такі повноваження можна надати 11-ти обраним заступникам Голови, які очолюють Комісії Конгресу. Створення такого колективу, з одного боку, обумовлено труднощами (для багатьох) оперативного приїзду до Москви, а, з другого, - необхідністю колективного прийняття важливих рішень.

 Мене не задовольнив фінансовий звіт в ОУР та ФНКА. Тут хронічна проблема нашого руху. Вважаю за доцільне зробити запити до минулого керівництва з цього приводу. Не зовсім зрозуміло чому на Конгресі за Ревізійну комісію звітували не члени комісії, обрані попереднім Конгресом (Леонід Харамбура, Анатолій Вишневський, Ростислав Коляда).

 Вважаю необхідним розробити «Концепцію захисту церковних парафій та мандату ОУР-ФНКА у сфері міжцерковних відносин». Треба з’ясувати для себе що ми будемо робити, а що не є нашою компетенцією. Скажімо, в час Конгресу Валерій Семененко вважав, що звертатися в справі визнання Київського Патріархату «не є справою ОУР». Чи справді так вважає більшість наших членів? Цю Концепцію треба затвердити на наступній Раді ОУР і працювати згідно її положень. Загально зрозуміло, що громадські організації і церква мають різну сферу, треба ж визначити де ці сфери перетинаються.

 Необхідно з’ясувати стосунки із офіційним Києвом. Чому нова влада надіслала на Конгрес представника в ранзі замісника міністра, а не віце-прем’єра як на попередніх конгресах? Чому навіть не було поздоровлення Президента України (хоча на попередніх трьох Конгресах поздоровлення надходили)? Чи орієнтація України на Захід не закриває нинішньому керівництву очі на нагальні проблеми діаспори Росії? Без діаспори Росії Україна неповна. Ми повинні вірно поставити акцент у Києві і зробити це нині.

 Після Конгресу ми маємо унікальну ситуацію – єдність нашого руху на засадах демократичного правління і розподілу обов’язків між керівництвом та Комісіями. Я вітаю ці рішення і вважаю себе членом команди, вважаю своїм обов’язком працювати на позитивний імідж ОУР-ФНКА і готовий забути минулі суперечки.

 Конгрес провів рису між минулим (безвідповідальним) і майбутнім (новою структурованою організацією демократичного типу). Тим не менше, нагадаю моїм друзям і колегам, що демократія – це свобода слова, це демократичний контроль, це звітність керівництва. Тому в ОУР і на сайті «Кобза» - українці Росії” будуть публікації як про успіхи, так і про невдачі, як поздоровлення керівникам, так і запити до них від рядових членів. Інформація не може бути «доброю» чи «злою», а має бути об’єктивною і повною. І я запевняю, що та робота, яка протягом років велася «Кобзою» в справі демократизації ОУР буде продовжена. А для початку, в знак визнання нових реалій, Редакція зніме із сайту частину матеріалів, що стосувалися попередніх дискусій в ОУР, і що втратили актуальність після IV Конгресу.

 Закликаю усіх членів нашого руху прийняти активну участь в обговоренні рішень Конгресу та З’їзду, надсилати на сайт ваші думки та пропозиції. Закликаю членів cплатити внески в ОУР, записуватися в члени Комісій.

Я їхав на квітневі форуми діаспори, не зважаючи на те, що не вважав керівництво ОУР і ФНКА легітимним. Була відповідальність за майбутнє нашого руху і надія, що в нових умовах після Помаранчевої революції в Україні зуміємо згуртуватися і бути достойними великих подій на Батьківщині. Не сумніваюсь, що нова влада в Києві зверне увагу на свою велику діаспору в РФ. Нині час працювати разом.

 Стефан ПАНЯК,

перший заступник ФНКА «УР», член Ради ОУР

голова НКАУ м. Єкатеринбург, член УВКР,

редактор сайту «Кобза» - українці Росії», професор

panjaks@rambler.ru