Міжнародний аеропорт Бориспіль. Зал очікування пасажирів, що відлітають за кордон. Знічев′я озираюся довкола, вивчаю, так би мовити, обстановку. І майже відразу мою увагу привертають біг-борди, що висять на стінах: два яскраві плакати рекламують гостям нашої держави особливості українського менталітету, водночас настійно рекомендуючи громадянам України не забувати рідну неньку. На одному з них на тлі золотоверхого Києва бовваніла пляшка “Державності” з романтичним закликом пам′ятати про державу – “Держава у тебе одна”; на іншому – така собі розкомплексована панянка з “Плейбоя”, але в ролі чепурної декольтованої молодички в очіпку й національних строях, усім своїм “ура-патріотичним”  виглядом також закликала любити Україну, спокушаючи сулією “Перваку”. Мовляв, удома – найкраще. Може, цей напис мав на меті зайвий раз засвідчити перед пасажирами міжнародних авіаліній найбільшу потребу українських гастарбайтерів?

Складається враження, що влада через професійно сконструйовану й належним чином подану рекламу, через книжки й засоби масової інформації, пісні, танці, кіно- та відеопродукцію продумано, зі знанням справи насаджує у свідомість українських громадян хибні стереотипи поведінки, мислення. Завдання ось яке: всі помисли, ідеї, прагнення українців мають бути зведені до примітивного задоволення елементарних потреб та інстинктів за допомогою алкоголю та далеких від справжньої культури видовищ.

Держава, по суті, споює нове покоління. В України є проблема алкоголізації дітей продуктами харчування: морозиво з 8% вмістом алкоголю, цукерки з ромом та лікером, напої типу “ром-коли” тощо. Чи не нагадує все це політику фашистської Німеччини щодо населення окупованої України?

Інформація з етикеток горілчаних напоїв постійно закликає пам′ятати, що держава – це ти. Чим не горезвісний 25-ий кадр? Щоправда, підтекст значно зрозуміліший: мовляв, якщо не п′єш оковитої, то ти не справжній чоловік, а всі свої проблеми українці можуть вирішити за допомогою алкоголю.

А от рекламний міні-буклет львівського ресторану “Сім поросят”: кредо ресторану – “Сім поросят і чарочка по вінця – збулася мрія українця”. Як на мене, має місце відверта образа національної гідності українця.

Можливо, час випускати мільйонними накладами рекламні буклети з більш доречним і промовистим закликом: “ЛЮБИ УКРАЇНУ АБО ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ!”

А на телеекранах і на полицях книгарень, у газетно-журнальних кіосках, на етикетках!..

Телеведучі всіх без винятку каналів українського телебачення щодня знаково демонструють співвітчизникам елементарне незнання літературної української мови. Необхідно вже укладати такий собі “Тлумачний словник глядача УТ”. Одне слово, “динаміка розвитку”! І цю безграмотність прищеплюють найчастіше зі школи! 

Відсутність слова “Україна” на 20-гривневій банкноті, випущеній Нацбанком у 2003 році, робить українську валюту подібною до “грошей” Попандопала. Там лише написано “Національний банк України”. І це – знаково!

Не менш знаковою є інтервенція в український теле- і радіопростір російськомовної естради (а точніше – агресивної попси: музичної, пісенної, гумористично-сатиричної). Невже пересічний  український глядач не розуміє, що його привчають терпіти брутальне, знущальне висміювання титульної нації, до відвертого збиткування з неї. Наприклад, російським шанувальникам пострадянської естради спотворений образ українця дуже до вподоби, тому Кролики і Сердючка збирають аншлаги саме в Москві та Санкт-Петербурзі.

Про наявність дискримінаційного механізму, який обмежував популяризацію української пісні широко говорили ще у 2004 році, коли ведучих радіоефіру штрафували на 10 доларів за кожен випадок появи в ефірі української композиції. Хоч на сьогодні ситуація дещо вирівнюється, та пильності втрачати не варто. Інакше кажучи, українців привчають слухати російськомовні пісні, захоплюватися чужою естрадою за принципом експериментів Павлова (вироблення умовного рефлексу на подразник).

Так, живемо в час конкуренції - несамовитої, нечесної, аморальної. Точиться запекла боротьба в інформаційному просторі. Тож українським виконавцям слід невпинно демонструвати найкращі бійцівські якості, довести конкурентноспроможність національної культури. Успіх на естрадному фронті є неабиякою перемогою в битві за свободу слова, за демократію, за громадянське суспільство, за українську Україну!

Ідеться про знакові речі й символи в нашому житті, суспільстві – про честь, державність, мову, моральність, політику, про національну ідею, наші перспективи,  ментальність, про те, якими ми є і якими маємо бути, що нам перешкоджає самореалізуватися, і хто в цьому винен.

Робімо висновки!

 За матеріалами Олега Романчука

“Знаки антиукраїнської агресії”

(Часопис “Урок  української”)

Інформаційна служба УВКР