Елітарність – альтернатива бездуховності

Українська еліта ХХІ століття має бути національною за переконаннями та інтернаціональною за сферами впливу.

Криза, а з її приходом також і затяжний та глибокий спад в національній економіці, руйнує впевненість нації у власних силах та відчуття економічної безпеки. Це особливо небезпечно для національної ідентичності. Cтавлення до власності, як до чогось нечесно здобутого, ускладнює перехід від соціалізму до ринкової демократії.

 Країни, які змогли поєднати приватизацію та лібералізацію з глибоким інституційними реформами (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія), більш спокійно переносять глобальні струси. Україна продовжує стояти перед загрозою замороження своєї “східноєвропейскості” на тривалий час та непевним існування в сірій зоні між Росією та Німеччиною. Чим це обертається для формування української національної ідентичності? Чи зможе Україна витримати негативні наслідки маргіналізації, поглиблення відчуття меншовартості чи навіть перетворення на державу-парію? Від цього залежить безпека Європи та регіону.

 Проте, українську національну ідентичність не варто зводити лише до етнічних та лінгвістичних елементів. Вона повинна включати основні модернізуючі складові, в тому числі освіту та новітні технології.

 Природно, що наріжним каменем сучасної національної ідентичності повинна стати українська еліта. Проблема України початку ІІІ-го тисячоліття – це брак сучасної, мислячої, соціально відповідальної національної еліти. Нагальна потреба в потужній інтелектуальній силі, що активно пропагувала б стратегію розвитку українського суспільства та його модернізації на цивілізованих засадах існує вже сьогодні. Більше того, ця сила повинна взяти на себе відповідальність за формування ефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки та сучасного постіндустріального суспільства. Сучасна українська національна еліта в першу чергу має утвердити наше місце в цьому світі в цей історичний час.

 У 1994-1999р.р. в Україні характерною тенденцією була консолідація політичної еліти й посилення апарату президента; основою еліти поступово стала номенклатура, яка тісно була пов`язана з бізнесом і директоратом.

 Проте, останні десять років (вибори Президента України в листопаді 1999 року і в грудні 2004 року, вибори народних депутатів України у 2006 та 2007 роках) перетворили існуючий тріумвірат номенклатура-директорат-бізнес в дуалістичну модель “номенклатура президента – номенклатура уряду”. Нове ж ядро апарату діючого президента не зуміло перетворити виконавчу вертикаль на міцну опору гаранта у його послідовній боротьбі за утвердження національної ідентичності. Тільки об’єднання двох гілок вищезазначеної дуалістичної моделі номенклатури у загальноукраїнську номенклатуру може стати тим якісним стрибком з «минулого у майбутнє», який символізуватиме подолання “совкового менталітету”. А це вже означатиме, що Україною керуватиме не “номенклатура посткомуністичної доби”, а номенклатура, вихована новою Україною. Принцип побудови співпраці нової номенклатури з бізнесменами і політиками поступово має перейти з розряду “по понятіям” в узаконену парламентом лобістську площину, Тим паче, що професійність партнерів стає необхідним атрибутом для співпраці, а патріотизм – складовою її успіху.

 В Україні, без сумніву, пробиваються перші пагони кадрової елітарності, але все ще сильним залишається вплив номенклатури старої закваски, яка не хоче здавати завойовані колись давно позиції.

 Існуюча сьогодні загроза суспільного хаосу, черговий спалах кримінальних драм, з політичним підтекстом, масова пролетаризація громадян оголили перед цивілізованим світом ті частини нашого державного тіла, які марно намагалась і ще намагається приховати українська псевдоеліта.

 Однак, шила в мішку не заховаєш.

 Тільки формування справедливої та ефективної державної влади, здатної захистити своїх громадян та національні інтереси країни, але відкритої для суспільного контролю, може вивести українське суспільство із економічної, моральної, політичної кризи. Псевдоеліті це не під силу, оскільки вона не хоче, не вміє, а саме головне, – не може опікуватися суспільними інтересами.

 В нинішніх умовах лише порядні та патріотично налаштовані професіонали-прагматики повинні взяти на себе відповідальність за успішну трансформацію нашого суспільства.

 Найактуальнішим питанням державного будівництва в сьогоднішній Україні залишається процес формування національної еліти.

Голова Молодіжного Руху Києва

Арсеній ПУШКАРЕНКО