90-і роки ХХ століття – час масового виїзду українців до Ізраїлю. Йдеться про єврейську еміграцію з колишнього СРСР і шлюби українок із арабами - студентами  українських вищих навчальних закладів. Якщо єврейська еміграція потягла за собою чоловіків і жінок, то за арабами поїхали переважно жінки, оскільки арабські студентки здебільшого уникали контактів з українськими чоловіками. В Ізраїлі наші співвітчизники розділені на дві громади, різняться суспільним статусом, способом життя, побутом, мовою. Українці – шлюбні партнери євреїв – відразу отримують ізраїльське громадянство, безкоштовний курс івриту, служать в армії. Українки з арабських родин роками чекають громадянства, мають за власні кошти вивчити арабську та іврит, а їхні діти не служать в армії.

В Ізраїлі, як і в багатьох інших країнах, українців сприймають як “росіян”.  Більшість емігрантів з України розмовляють російською, лише інколи вириваються українські слова, приказки чи анекдоти.  І тільки зараз там можна почути українську: спочатку в приватні розмовах на вулиці, а навіть прилюдно.  Звучить українська реклама в програмах “Реального радіо”, транслюється київське та донецьке телебачення, створені емігрантські українські ансамблі, українською називають магазини і товари, імпортовані з України, а нещодавно матеріали українською мовою почала друкувати російськомовна ізраїльська газета “Бабушка”. Матеріали газети беруться в Україні і перекладаються російською, а українські листи наводять для колориту. І  страви української кухні звучать тут російською, і  назва магазину “Украина” записана російською графікою.

Тож важко говорити про тісні культурно-національні зв′язки української діаспори в Ізраїлі з рідним народом. На заваді відродженню українського духу в наших емігрантів стоять два незмінні фактори: по-перше, велика асимільованість російськомовною культурою, по-друге, поділ українців між єврейською та арабською частинами ізраїльського суспільства (в умовах арабо-ізраїльського конфлікту багато українців опиняються навіть по різні боки барикад).

Так живуть сьогодні наші земляки в Ізраїлі. Будемо сподіватися, що національні організації докладуть максимум зусиль і змінять ситуацію на краще!

За матеріалами Лариси Фіалкової

“Українська діаспора в Ізраїлі”

(часопис “Народна творчість та етнографія”)

Прес-служба УВКР