МУЛЬТИКУЛЬТУРНІСТЬ,

МОВНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ,

УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВО?

            Частина владного кола Криму вже декілька тижнів переймається новою "страшилкою". Професійні "плакальники" за інтереси російськомовних кримчан (принаймні так вони себе презентують уже понад 15 років) вдають, що налякані, тому й лякають інших "Концепцією державної мови в Україні". В газеті "Крымская правда" від 4 жовтня 2006 року перед публікацією Наталії Астахової поданий коментар доктора філологічних наук, професора, ректора Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти, в якому  наголошується: "Я считаю, что данная концепция нуждается в существенной переработке. Не доработке, а переработке. В том виде, в котором она предложена, обсуждать ее нецелесообразно… Я думаю, что без обсуждения национальной идеи, без принятия общеукраинской национальной доктрины, если мы понимаем под этим нечто, интегрирующее всю нашу страну, мы не можем развивать политику экономическую, языковую и любую другую".

Що ж так налякало високоповажних кримчан?

Цитуємо Концепцію:

"Володіння державною мовою і її використання посадовими службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування є однією із обов’язкових умов для обіймання відповідних посад. Особи, які не враховують ці умови, мають усвідомити, що їх власний вибір може викликати для них несприятливі наслідки, пов’язані із певними вимогами, встановленими законом".

Пані Астахова коментує безапеляційно й емоційно: "Запрет на профессию – так это называется в цивилизованном мире". Та саме тут Н. Астахова скидає маску цивілізованості й виявляє своє справжнє ставлення до українців – відверте й нахабне україноненависництво. Задоволення українофобних амбіцій невеликого прошарку  населення призведе до позбавлення можливості достойного й комфортного життя у власній державі переважної більшості її громадян. Тож чи філологічним є це питання? Очевидно, ні!

З огляду на це доречно процитувати думки, висловлені п. О. Рудяковим у статті "Двуязычие как предпосылка интеграции украинского общества" (науковий журнал "Культура народов Причерноморья",  № 82, том 1, 2006 рік). Ця стаття суто публіцистична і відбиває особисту позицію автора. О. Рудяков наводить приклад США, де близько 20 відсотків населення не володіє англійською мовою, а в деяких регіонах складно знайти школу з англійською, а не іспанською мовою викладання. "Не удивлюсь, - зазначає він, -если узнаю, что в тех регионах Франции, где не так давно бунтовала молодежь и куда полиця способна заходить очень ненадолго и очень крупними силами, существуют большие группы людей, не говорящих на французком". Не дивно, що п. О. Рудяков, як і багато інших його однодумців, беруть за приклад США – країну емігрантів, які колонізували величезну територію, винищивши автохтонне населення. Та Франція, на відміну від США, не країна емігрантів. Молодь, яка бешкетувала, - не французи у першому поколінні, тобто нащадки емігрантів переважно з Алжиру. Знаючи жорсткі мовні закони Франції, про які п. Рудяков взагалі чомусь не згадує, важко уявити, що ці молоді люди не знають французької. Проблема там в іншому: через ментальні причини, етнічне виховання ці молоді люди не мають кваліфікації автохтонних французів, а отримувати хочуть однакову платню. Що стосується США, то там і справді є квартали, мешканці яких не володіють англійською мовою. Рудяков не сказав, що саме такі квартали зазвичай є джерелом кадрів для злочинного світу. А даремно не згадав! Уже зараз випускники шкіл Криму  мають проблеми зі вступом до вищих навчальних закладів України. Тож невже через високолобих професорів і заангажованих журналістів, яким муляють певні фобії, кримчани приречені на долю мешканців іспаномовних кварталів Нью-Йорка та приміських кварталів  Парижа, де мешкають громадяни, що не можуть повноцінно інтегруватися в суспільство?!

                                                                За матеріалами Сергія Савченка

                                                                           “Мультикультурність, мовна

                                                                           толерантність, україноненависництво?”

                                                               (газ. “Слово Просвіти”)