|
Протягом 2006 року видано три книжки сербською мовою українських літературних класиків. Твори Шевченка і Довженка опублікував Союз русинів та українців Сербії, а збірник про Франка і його зв’язок із сербами надрукувало Сербсько-українське товариство з Нового Саду. Фінансову допомогу для друкування книжок Шевченка і Довженка надало Міністерство закордонних справ України, а для творів Франка – Виконавча Рада Обласної Ради Воєводини.
“Кобзар” Тараса Шевченка за вибором, редакцією і вступним словом проф. Людмили Попович – це на сьогодні найкраще видання творів Тараса Шевченка сербською мовою. До нього входять переклади Л. Симовича, Л. Хайдуковича, Д. Максимович, М. Сибиновича, Й. Хрвачанин та С. Сластикова. Вступне слово “Поет розп’ятий на тілі свого народу” Людмили Попович є синтезом найновіших пізнань українського літературознавства (Грабович, Забужко, Прицяк, Рудницький, Фізер, Шевельов). Про Шевченка літературознавство майже все сказало. На мою думку, Шевченка слід студіювати у ракурсі історично-типологічних аналогій (скажімо: Шевченко і Волт Вітмен, Шевченко і Нєґош) для того, щоб оцінити неповторний внесок Шевченка й української літератури в цілому до світової скарбниці.
Збірник “Іван Франко і Серби” має зовсім інше призначення. Він вимірює слов’янський і світовий масштаби творчості Франка. Іван Франко поважав усі слов’янські народи як рівноправні, він не стояв на позиціях панславізму і знав, що славістики не маємо. Франкознавство ще не вирішило питання індивідуальної поетики Івана Франка, не визначило його внесок до модернізму. Франко є письменником високого психологічного реалізму, подібно до Толстого і Достоєвського, хоч він і перемістив його з дворянства до сільського і дрібногромадянського оточення. Це означає, що літератор переходив від високого психологічного реалізму до модернізму. Над збірником працювали видатні науковці України і Сербії: Б. Косанович, І. Денисюк, Т. Салига, Ю. Тамаш, І. Ющук, Д. Берич, Я. Рамач, М. Косанович, М. Ільницький, В. Ярмак, В. Івашків, Є. Кулеба, Д. Латяк, Л. Білоус, Л. Хайдукович, Л. Бондар, М. Цап, Я. Мельник та М. Гольберг.
Видання текстів про життя і творчість Олександра Довженка вийшло у світ із нагоди святкування 15 років незалежності України і 50 років від дня смерті письменника. На мою думку, якби хтось хотів цим виданням представити Довженка як письменника, то вибір був би інакший, проте укладачі прагнули показати Довженка насамперед як світового режисера, громадського діяча і моральну людину. У підготовці цієї книги участь брали проф. Л. Попович, Я. Сабадош, студенти Людмили Попович – М. Іванович, З. Дрляча, Д. Здравкович, І. Матич, Є. Міялкович, Є. Павлов та Е. Сімич.
Видані книги - результат активної діяльності Посольства України в Білгороді, а також української діаспори в Сербії. |
Українські класики по-сербськи: Шевченко, Франко, Довженко