Вербичани в Україні

У рамках проекту «Відкриймо для українців українську діаспору», започаткованого Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою університету «Львівська політехніка», нижнєкамську «Вербиченьку» було запрошено в Україну.

Підготувати й організувати таку подорож справа не проста, адже треба було вирішити багато проблем. Спонсором нашої подорожі став Голова ОУР та ФНКА «Українці Росії» Василь Дума, який погодився фінансувати автобус для цього заходу, за що йому велика подяка. «Кароса» № 454 стала нашим «будиночком на колесах» на довгі 18 днів.

Святині Києва

Відвідали ми старовинний і величний Київ. Побували в Печерській лаврі, Софійському, Володимирівському й Михайлівському соборах, оглянули Золоті ворота і ще безліч істрочних пам’яток столиці України. Відвідали музей видатної української акторки Марії Заньковецької, де почули цікаву розповідь про її життя та творчість. Від «Вербиченьки» працівникам музею вручили татарський чак-чак і зробили пам’ятний запис в Почесній книзі. Були ми на Байковому кладовищі, де вклонилися могилам і урочисто поклали квіти першому Президенту України в 1918 році Михайлу Грушевському, видатній українській співачці Оксані Петрусенко, акторці Марії Заньковецькій, відвідали останнє пристанище багатьох українців, які залишили в історії вартий уваги й поваги нащадків слід.

Всеукраїнський татарський культурний центр

А перебували ми в Києві в татарському товаристві. Гостинно нас прийняли в мечеті Всеукраїнського татарського культурного центру «Татар йорт», яким керує пан Канафія Хуснутдінов. Теплоту і щирість співробітників Центру Шауката Рауфовича, Альфії Інгеловни та пана Володимира ми відчували на кожнім кроці. Ми привезли татарській громаді Києва привітання з історичної Батьківщини, подарунки від Юсуф-хазрата Нижнєкамської мечеті, книжки для недільної школи від директора Нижнєкамського педагогічного училища Ріфката Мулліна, пригостили чак-чаком, тепло поспілкувалися.

Канівські схили

Після Києва наш «будиночок на колесах» направився берегом Дніпра в Канів. 365 сходинок довели нас на Чернечу гору до Тараса Шевченка. Хто бував там і бачив безкраї українські простори, круті схили і ревучий Дніпро, той зрозуміє наші бурхливі почуття... Біля підніжжя пам’ятника ми провели урочистий шевченківський урок, розповів про нелегке життя Кобзаря наш Голова Євген Савенко, читали вірші діти недільної школи - переможці Всеросійського конкурсу на краще читання віршів Шевченка - Вікторія Граньонкова, Ксенія Гаврилова, Віктор Савенко. Ця зустріч з Тарасом залишиться в пам’яті вербичан на все життя.

Софіївський парк в Умані

Незабутнім був візит до Софіївського парку графів Потоцьких в Умані. Так приємно милуватися красою природи, обточеною талановитою рукою майстра-архітектора. Відпочивали душа і тіло. Від чистоти повітря навіть паморочилося в голові! Хочеться вірити, що чисті джерела «молодості», «краси» й «здоров’я» справді-таки додадуть того, що кожний з нас побажав собі, припадаючи до цілющої води, і бажання наші здійсняться.

Мартинівка

Одна з перших засновників «Вербиченьки» Раїса Іванівна Степанова народилася на Кіровоградщині в селі Мартинівка. Саме туди прямував наш автобус після Умані. В селі нас чекали: наварили смачного борщу, напекли запашного хліба, повідомили про наш приїзд мешканців. Все село зібралося на шкільному подвір’ї, яке швидко перетворилося на справжню сцену. Більше двох годин «Вербиченька» виступала перед вдячними глядачами: читали вірші, гуморески, ставили сценки, співали безліч українських і татарських пісень, що селянам було вельми цікаво.

Вишиті рушники нам подарували мешканці Мартинівки, Хай Господь береже їх душі і дарує їм здоров’я!

Прикро бачити, що нині українське село занедбане, молодь його покидає, літнім людям жити все важче, роботи нема, культурне життя завмерло. На такому тлі наш приїзд став для Мартинівки справжньою подією! Хочеться вірити, що життя все ж візьме верх, українські села будуть процвітати!

Львівська гостинність. " Львівська політехніка"

Більше 10 років «Вербиченька» співпрацює з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». У великій мірі наша подорож була такою вдалою завдяки піклуванням і нелегкій праці директора МІОК пані Ірини Ключковської та начальника відділу освіти пані Марії Галік. Вони розробили і підготували цікаву програму нашого перебування у Львові, яка містила презентацію «Вербиченьки», виступи на обласному телебаченні, візит до місцевої адміністрації, численні екскурсії до музеїв, соборів, зустрічі з цікавими людьми. Вони потурбувалися про наше комфортне перебування в готелі, обіди в кафе, веселі розваги. Вони доклали так багато зусиль, щоб подорож запам’яталася і дорослим, і дітям на довгий час, щоб враження про старовинний і незрівнянний Львів були найнезабутнішими.

Презентація «Вербиченьки»

Однією зі знакових подій стала презентація товариства «Вербиченька» у Палаці мистецтв м. Львова. Такого заходу ми ще не проводили. А виявилося, що треба було провести вже давно. Ми трішечки хвилювалися напередодні, що під час літніх вакацій не буде багато глядачів, може, людям не буде так цікаво. Але такого аншлагу ми не сподівалися. Зала не те, що була заповнена, а що називається яблуку впасти було ніде, не вистачало навіть приставлених попід стінами стільців, люди стояли у проходах. Львів’яни йшли зустрітися з діаспорою, побачити й послухати земляків з далечини! Люди несли квіти, дитячі книжечки, вишиті рушники і серветки. Йшли молоді й літні, працівники закладів і творча інтелігенція, посадові особи і звичайні перехожі. Було безліч питань, цікавих розповідей, зустрічей і подарунків. Ми відчули, що материковим українцям не байдужа діаспора, вони щиро цікавляться й підтримують нас. «Ми не шматок відірваний, ми – частка України!» - писав поет Валентин Іващенко. Ми переконалися, що це справді так!   

Личаківське кладовище. Франко. Крушельницька. Білозір. Івасюк. Іваницький

У нашій подорожі був запланований візит до Личаківського меморіального кладовища, де поховані видатні українці. Наша незрівнянна гід пані Леся Корнат так майстерно провела нас сумними вуличками кладовища, так докладно розповіла про його "вічних гостей", що ми відчули смуток від утрат і велич нашого народу, який дав світові таких синів і дочок.

Ми поклали квіти до підніжжя пам’ятників Івана Франка, Соломії Крушельницької, відвідали могили Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра. Дізналися, що професора Василя Іваницького, завдяки турботам якого нашій школі було передано комп’ютер з Канади, поховано теж на цьому цвинтарі майже рік тому.

Нема нічого вічного на землі. У вируванні життя і круговерті подій корисно іноді заглянути в тишу і спокій між меморіальних знаків, пагорбів і брил, задуматися, чим і як згадають нащадки нас… Так складається життя.

Нагуєвичі

27 серпня 2006 року все прогресивне українство урочисто відзначало 150-річчя від дня народження Івана Франка. До цієї події був приурочений візит «Вербиченьки» та молодіжного гуртка «Лелеки» на батьківщину Івана Франка – в село Нагуєвичі. Ми ходили тією землею, яка породила великого українського письменника, тих доброзичливих людей, серед яких зростав Франко, які досі гостинно зустрічають численний люд і свято бережуть хатину, подвір’я, все, що пов’язане з Франком. Ми доторкнулися до тієї колиски під стелею хатини, в якій колисали малого Івана.

Сколівські бескиди й водоспади. Тустань

Ми мали ще одну чудову зустріч з природою - подорож у Карпати на Сколівські бескиди та водоспад Тустань. Майже всі члени «Вербиченьки» вперше побували в Галичині (декотрі взагалі в Україні побували вперше!). Але для всіх вербичан зустріч з Карпатами була особливою! Стало зрозуміло, чому Карпати в піснях називають Синіми горами. Ми своїми очима побачили гірські полонини, дізналися, що таке бескиди, навчилися відрізняти смерічку від ялинки, познайомилися з оригінальною культурою народу Закарпаття, його побутом, вбранням, піснями.  

 Білогорща. Роман Шухевич (Тарас Чупринка)

Про історію УПА і визвольну боротьбу  в нашому товаристві знали не так багато. Подорож до музею Романа Шухевича (Тараса Чупринки) в Білогорщу була дуже цікавою. Супроводжував нас видатний письменник, живий класик української літератури і просто чудова скромна людина пан Ігор Калинець. А в музеї зустрів пан Володимир Каранда, який докладно, цікаво й завзято розповів про Шухевича, про заснування музею і збереження безлічі безцінних документів  про боротьбу українського народу.

Спілкування з татарською діаспорою Львова

Кажуть українці: «Нашого цвіту по всьому світу». Мабуть саме так про свій народ можуть без перебільшення сказати і татари. У Львові створено і активно працює татарське культурне товариство «Туган ил». Очолює його пан Хамзя Кашаєв. Про наш приїзд вони дізналися у Львові одними з перших. Представники татарської громади були присутні на презентації «Вербиченьки», разом з нами подорожували пам’ятними місцями, відвідували музеї, влаштовували теплі зустрічі. Їх цікавило все: як нам живеться в Татарстані, які новини в наших краях, як ми знаходимо спільну мову з владою. У багатьох випадках під час розмов віднаходилися спільні знайомі, односельчани, краяни. Наші українські проблеми, справи і питання у Татарстані, мов у дзеркалі, відображають проблеми і справи татар в Україні. Ми домовилися про подальшу співпрацю. А українсько-російсько-татарський концерт за гостинним столом здружив нас ще більше.

Сосниця й Олександр Довженко

Подорож до музею Олександра Довженка не входила до нашого маршруту. Але так склалася доля, що у зв’язку з ремонтом траси дорога наша пролягля саме через селище Сосницю. Проїхати повз нього ми не могли. На диво навіть у вихідний день працівник музею пані Любов Миколаївна гостинно нас зустріла, запросила оглянути подвір’я, хатину й експозицію музею видатного кінематографіста.

Бронзовий Довженко у повний зріст босоніж зустрів нас просто посеред двору, радісно скинувши догори руки. Хатина, в якій він зростав, вразила живим відчуттям глибокого смутку, якого так багато зазнала родина Довженків. Погруддя Провісника зустрічає нас і в садку, встеленому яблуками та грушками. Пані Люба запросила нас скуштувати стиглих ласощів. Путивочка з Довженківського саду - то, скажу я вам, неабиякий смак!

Як чудово й оригінально влаштований музей Олександра Петровича! У незвичайної людини і музей повинен бути незвичайним. В ньому говорять не лише експонати, говорять стіни, говорить навіть стеля… В таких місцях варто побувати за будь-яких обставин.

Чернігівщина. Ядути

            Ще 2003 року під час подорожі «Вербиченьки» на фестиваль «Калинові грона», що проходив у Ніжині, ми побували в селі Ядути. То була незабутня зустріч. Щирість простих хліборобів-трударів, вдячність глядачів за наш виступ, духм’яні польові квіти в дарунок – все було приємним. Протягом трьох років ми підтримуємо зв’язки з селянами. Не відвідати Ядути цього разу ми не могли.

            Тут чекали нашого приїзду і цього разу. Нас смачно нагодували, влаштували чудовий відпочинок на березі лісового озера Трубен з прогулянками по воді на катамаранах. Погода була як на замовлення. Так що до концерту ми були готові на сто відсотків.

Незважаючи на пізню годину (в селі вдень відпочивати ніколи), зала сільського клубу була переповнена. Наш приїзд став для селян подією, адже вони теж чекали нової зустрічі з «Вербиченькою». Ми дуже задоволені, що нашу творчість так високо цінують. 

Щира подяка

Товариство «Вербиченька» висловлює щиру подяку всім, хто долучився до влаштування нашої подорожі в Україну:

- Василю Думі, голові ОУР та ФНКА «Українці Росії»;

- Ірині Ключковській, Марії Галік, Ігорю Калинцю, Наталі Кравчук, Остапу Кендзьору, Марійці Джурі, Галинці Крістіансен, всьому дружньому колективу МІОК Університету "Львівська політехніка"; 

- Анатолію Морозу, Світлані Мазурок та Людмилі Ватагович;

- Галині Тихобаєвій та Марії Магунь;

- Хамзі Кашаєву, Ільгізі Шакіровій та всім львівським татарам;

- Канафії Хуснутдінову, Альфії Шевченко, Шаукату та всім київським татарам;

- Керівництву та колективу ПАТП-1, водіям Хайрутдінову Ільдусу та Iбрагімову Халілю.

Дай Боже всім доброго здоров’я, миру, щастя і злагоди!