Простежуючи еволюцію наукової думки в галузі онкології з часів Гіппократа і майже до кінця ХХ ст., ми виразно бачимо, що розвиток онкології в напрямку розгадки природи раку загальмувало сформоване за багато століть уявлення про рак як певну патологію Причому в правильності такого підходу були переконані не тільки автори перших наївних концепцій (на зразок згущення “чорної жовчі”, висунутої Гіппократом), а й творці серйозних науково обґрунтованих теорій.

  Залежно від загального рівня біологічного та онкологічного знання на кожному новому етапі та чи інша патологія визнавалася причиною виникнення раку.  Але їх виявилося так багато, що вчені розвели руками. Розгадка ж таємниці має біогенну, а не патогенну природу.

   Окрім того, усталене в медицині уявлення про надзвичайно важливу роль організму як цілого в походженні всіх без винятку захворювань, механічно було перенесене на онкологію. Тим часом є підстави вважати, що винятком з цього загального правила є рак і вірусні захворювання, природа яких теж досі залишається не з’ясованою. Отже, йдеться про необхідність змінити наше уявлення про ціле. Необхідно було знайти нове поняття, за допомогою якого можна було б розширити наші уявлення про властивості елементів структури цілісних біологічних систем.

Як відомо, логіка внутрішнього розвитку біології підвела до висновку: фізичне поняття “інтеграція” має і біологічне значення. Без цього поняття не можливо було б пояснити організацію живої природи та її структурні особливості. Тим часом протилежне за значенням поняття фізики “дезінтеграція” не знайшло широкого визнання у біології. Воно найчастіше вживається тут як розпад цілого на його складові частини, внаслідок чого жива матерія перетворюється на мертву. Отже, принцип цілісності матеріального субстрату життя було покладено в основу класичних уявлень про властивості живого.

  Однак важко собі уявити, щоб природа була такою марнотратною у своїх засобах і, створюючи незліченну множину біологічних об’єктів та явищ, для жодного з них не скористалася дезінтеграцією як причиною. Ще І.Ньютон писав, що природа проста і не розкошує надлишком причин речей. До того ж, є спостереження над перетворенням елементів структури високоорганізованих систем, для пояснення яких найпростішим шляхом давно напрошується поняття “дезінтеграція”.  Зокрема воно було використане С.А.Щелкуновим і М.І.Сетровим у біологічному значенні: в одному випадку – для пояснення найпростішим способом соматичного ембріогенезу у тваринному світі, а в другому – для трактування утворення меристематозних клітин – у рослин. Однак і ці автори, незважаючи на очевидні факти, не надають дезінтеграції біологічного значення.

Явище соматичного ембріогенезу дещо схоже на канцерогенез, адже виникнення ракових клітин також пов’язане з дезінтеграцією тканин, омолодженням клітин і виходом їх з підпорядкування тканинної кореляції. Під час такої дезінтеграції клітини не гинуть, а починають нове життя. І це не узгоджується з традиційними уявленнями.

Згідно з тими ж сучасними уявленнями живий організм є дискретною структурно і функціонально цілісною одиницею, що складається з найпростіших субодиниць, які мають цілий ряд підпорядкованих рівнів організації. Поведінку саме цих субодиниць не вдається пояснити за допомогою основних біологічних законів. У цьому випадку, на нашу думку, також виявляється однобокість та обмеженість існуючих уявлень про дію основних біологічних законів. Таку обмеженість вдається подолати, якщо визнати, що поняття “дезінтеграція” має біологічне значення. Для опису наслідків, які випливають з цього визнання, необхідно застосувати структурний принцип. Причому за основу такого опису ми пропонуємо взяти загальновідомий факт, що в земних умовах усе живе представлене такими трьома рівнями організації:

І. Надмолекулярний – доклітинні форми життя: 1) віруси – сателіти (РНК-вмісні, ДНК-вмісні); 2) власне віруси (РНК односпіральні, РНК двоспіральні, ДНК односпіральні, ДНК двоспіральні); 3) віруси ПЛТ (псітакоза-венеричної лімфогранулеми - трахоми). Це найбільш елементарний, але, як і інші, генетично детермінований рівень організації живих систем. Деякі його представники, такі, як бактеріофаги, реліктові віруси, є на Землі вже понад 2 млрд. років.

ІІ. Клітинний – одноклітинні форми життя: 1) мікоплазма; 2) рекетсії; 3) бактерії; 4) протозоа (найпростіші).

ІІІ. Надклітинний – багатоклітинні форми життя: 1) рослини; 2) тварини.

Сходження до елементів структури дає можливість зводити поняття “злоякісність” та “інфекційність” до простіших і знаходити причинний зв′язок між ними. Це відбувається, якщо вказані гіпотетичні властивості ракових клітин та ендогенних вірусних частинок виводити як наслідок логічного узагальнення закономірностей структури біосистем.

Отже, “зведеня” складних біологічних процесів до простіших – це виявлення на молекулярному рівні таких фундаментальних для всього живого характеристик, теоретичне узагальнення яких дає змогу сформулювати нове абстрактне поняття.

Таким універсальним є понятті “дезінтеграція”, до якого можна звести всі відомі досі характеристики раку та вірусної інфекції. Використавши його, дістаємо змогу виводити сукупне теоретичне знання з його фундаментальних основ.

Різні рівні організації живої матерії відбивають певні етапи еволюції органічного світу, це три сходинки складності в організації структури та функції біосистем. Дві перші сходинки – надмолекулярна і клітинна, на відміну від надклітинної, можуть виступати не тільки як певні рівні організації цілісних систем, а й як елементи структури більш складних, високоорганізованих об’єктів. Це визначило їхню історичну роль інтегрованих елементів складних структур, здатних до зворотнього перетворення: із субелемента складної структури на самостійну, дискретну структурно і функціонально цілісну систему шляхом виходу з-під корелюючого впливу організму.

Отже, природа ніби залишила за певними рівнями, що забезпечують усю структурну архітектоніку органічного світу, право на вихід із складної системи взаємодії. Цим правом елемент структури може скористатися за наявності певних умов. Причому він, так би мовити, має право вибору: піти шляхом онтогенетичного чи філогенетичного розвитку. В першому випадку очевидно виникає явище соматичного ембріогенезу. В другому ж – із соматичної клітини чи з певних її генетичних компонентів виникають нові форми біологічних об’єктів із “злоякісними” або “інфекційними” властивостями залежно від того, якого рівня складності структурні елементи виходять з-під корелюючого впливу організму - клітинні чи субклітинні.

У цих випадках дезінтегровані елементи структури цілісного організму немовби переходять у функціональному відношенні на нижчий рівень еволюційної сходинки, щоб у такий спосіб зберегти себе і започаткувати нове життя.

Можна припустити, що подібні механізми діють і в разі виникнення ендогенних вірусних частинок з генетичних компонентів клітин тих самих тканин, де утворюються ракові клітини. Це може вказувати на їхню гістогенетичну спорідненість та визначати онкотропізм вірусів.

Численні дослідні дані дають підстави для висновку, що саме структура - єдине джерело онтогенетичних і філогенетичних потенцій, останні можуть реалізуватись автономно на певних рівнях у разі зміни умов їхньої взаємодії та дезінтеграції тканини. Залежно від того, які потенції беруть гору - онтогенетичні чи філогенетичні – залежить подальший біологічний статус відокремлених субелементів. Якщо проявляються онтогенетичні потенції, вони переходять на шлях індивідуального розвитку і мають здатність започаткувати формування того організму, інтегрованими елементами якого були. Коли ж реалізуються філогенетичні потенції, набуті у процесі еволюції, субелемент структури перетворюється в одноклітинний організм – мікроб і поводить себе як окрема особина в популяції.

Дані численних дослідів свідчать, що в умовах канцерогенезу клітинний субелемент внаслідок послаблення дії механізмів, що детермінують густо генетичні потенції клітини, втрачає набуту ним спеціалізацію і, вмикаючи механізм саморепродукції та саморегуляції шляхом морфогенезу і реактивації генетики одноклітинного організму, переходить від одного стаціонарного стану до іншого, який відповідає рівню його відокремленої організації. Біологічні об’єкти, що виникають внаслідок дії цих закономірностей, виявляють певні властивості мікробів і самостійну функцію.

          Дезінтеграція структури у біологічному, а не у фізичному розумінні, є  способом вилучення генетичної інформації з нищих рівнів організації цілісних систем. Завдяки цьому в одиницях структури заново проявляється індивідуальна система саморегуляції через морфогенез. А прояв самостійної функції відокремленими субструктурами, які мали б узгоджено взаємодіяти з цілісним організмом, дає той особливий вид патології, яким є ракові та вірусні захворювання. З цього погляду злоякісний ріст клітин та розмноження ендогенних вірусних частинок являє собою одну з функцій регресивного розвитку елементів структури.

Дезінтеграційна концепція припускає вказані гіпотетичні властивості структури цілісних систем, виходячи з того, що наявність цих властивостей зумовлена самим фактом еволюції. Інші теорії канцерогенезу і вірусогенезу виключають можливість такого перетворення “живої речовини” цілісних систем і не вказують на наявність у них прихованих властивостей. Отже, запропонована нами інтерпретація нагромаджених даних заповнює прогалину між уявленнями про комплекс властивостей “живої речовини”, запрограмованих у генетичному апараті клітини, і даними про структурні особливості організму. Тим самим вона уточнює ланцюг причинних зв’язків між порушенням функціональної та морфологічної цілісності організму з одного боку і клінічними проявами ракових та вірусних захворювань  з другого. “Матеріалізуючи” окремі рівні структури живого, ми знаходимо докази того, що саме вони є матеріальними носіями властивостей ракових клітин та ендогенних вірусних частинок до прояву при розмноженні їхньої клінічної симптоматики і показує зв’язок структури з патологічними процесами.

У біології немає поняття, яке б адекватно позначало ті структурні властивості субелементів, про які йдеться. Тому доцільно було ввести нове поняття “регенез”, яке означає повернення інтегрованого елемента структури на більш ранню еволюційну сходинку.

Доказом  такого повернення   є виявлені у них властивості мікробів, в тому числі і патогенні:

·        активація гліколітичного шляху обміну і поява аеробного гліколізу;

·        підвищення кількості протеолітичних ферментів, з допомогою яких дезінтегровані клітинні елементи – ракові клітини – можуть “розчиняти” й утилізувати для своїх потреб сусідні тканини;

·        втрата корелятивних зв’язків і здатності до звичайного дедиференціювання;

·        втрата властивості до регенерації;

·        набуття властивості до амебоїдного руху;

·        резистентність до канцерогенів;

·        набуття медикаментозної стійкості;

·        швидка адаптація до нових умов навколишнього і внутрішнього середовища;

·        набуття властивості до нескінченного розмноження, внаслідок якого вони стають, як і мікроби, практично безсмертними;

·        здатність переносити хворобливе начало – метастазувати – і перещеплюваність пухлини з допомогою її клітинних елементів.

Трапляються також випадки, коли так звані злоякісні клітини – дезінтегровані елементи структури – набувають не тільки ознак мікробів, а й певних інфекційних властивостей вірусів. Так, у собак приблизно 50% усіх злоякісних пухлин становлять саркоми, серед яких особливу увагу дослідників привертає так звана трансмісивна саркома зовнішніх статевих органів, котра передається статевим шляхом, подібно до захворювання СНІД.

Виникнення ендогенних вірусних частинок із субклітинних елементів тканини і набуття ними властивостей, притаманних деяким вірусам, можна розглядати як ще один прямий доказ повернення елемента структури до рівня еволюційного розвитку, пройденого ним раніше. Тому дезінтеграція тканини до рівня ультраструктурних інтегрованих її елементів – це очевидно той самий спосіб вилучення генетичної інформації з ще нижчих рівнів організації цілісних систем, внаслідок чого включається механізм їх автономного розмноження.

“Жива матерія, - за твердженням Л.Л.Полінга, - на відміну від усіх інших форм матерії, зберігає у своїй організації достовірну інформацію про власну історію”.

Новий підхід з позицій біології, а не патології, до пояснення природи раку і вірусних захворювань дає можливість:

·        зв’язати особливості, що характеризують явища раку і вірусної інфекції, з властивостями субелементів структури біологічних систем і перекинути місток між онкологією і вірусологією, здійснивши їх синтез;

·        об”єднати вірусні і ракові хвороби в одну самостійну нозологічну групу – “дезінтеграційні хвороби” і здійснити пошук більш ефективних засобів їх лікування і профілактики;

·        провести нову класифікацію вірусів, що має філогенетичний зміст, поділивши їх на три основні групи згідно з трьома рівнями організації біологічних систем, на яких вони могли виникати;

·        створити нову галузь науки – “дезінтеграційну біологію”, яка може охопити широке коло проблем, в тому числі проблему імунного дефіциту.

            Екс-заступник директора

            Інституту соціології НАН

України, дійсний член

Української наукової асоціації,

член Української екологічної

асоціації „Зелений Світ”                                                          В.В. Вовченко