Досі повноцінна участь УВКР у громадському житті була, на нашу думку, скоріше метою, ніж доконаним фактом. Після доволі резонансної поїздки делегації Ради до Криму в грудні 2001 року, публічний розголос отримували хіба що поїздки до регіонів компактного проживання українців у Російській Федерації (головним чином – прикордонними областями у грудні 2002-го, менше – на Далекий Схід, і вже практично зовсім без резонансу – до Сибіру). Ювілейні й святкові заходи, що традиційно складають основу діяльності більшості патріотичних організацій як в Україні, так і в діаспорі, є, безперечно, дуже важливими, але мають цілком визначене консервативне спрямування і, на жаль, досить обмежену аудиторію.

Очевидно, що статус координаційного центру світового українства зобов’язує до більшої активності, а наявність у складі Ради значної частки українських організацій передбачає безпосередню участь УВКР у внутрішньонаціональних справах в якості лідера й ініціатора нових патріотичних і просвітницьких проектів.

Тривалий час така активність організації обмежувалась заявами і зверненнями до керівників держави. Їх іноді друкували патріотичні видання, але в більшості випадків позиція координаційного центру патріотичних сил і світового українства або була невисловленою, або оприлюднювалась із запізненням, або й взагалі лишалася невідомою більшості громадян України, а тим більше нашим співвітчизникам за кордоном.

Проблема поглиблюється ще й тим, що ролі ініціативного й координуючої ролі не виконує й жодна інша українська громадська структура. Починаючи з 2002 року, ця функція частково була закріплена громадською думкою за Блоком Віктора Ющенка «Наша Україна», але на ділі й це авторитетне об’єднання переважно опікувалось питаннями поточної політики. А питання національної стратегії, етнокультурної ідентичності, громадянської консолідації, суспільної атмосфери і морального клімату лишалися й далі без уваги, ставились декларативно або підпорядковувались питанню про владу.

В складному переплетінні передвиборчих подій, корпоративних інтересів, іноземних впливів УВКР мусить знайти свою тему, свій ключ до важливих перетворень у сфері національної свідомості. Політичні потрясіння останнього часу дають потужний імпульс цим процесам, але їхнє спрямування і реальні наслідки залежать від активності, мобілізованості й осмисленості дій тих інституцій громадянського суспільства, координувати які покликана, в тому числі, й наша Рада.