|
Було сказано Михайлом Горинем, що в 1942 році дійсно почалася дискусія серед українських політичних сил окупованої в той час України щодо деяких реальних ідеологій українського націоналізму, а однією з сил була ОУН, яка, власне, брала на себе роль керівника збройного опору. Але в самому збройному опорі, в УПА, були люди здебільшого позапартійні. І тому ця дискусія переросла в широке коло. Ви знаєте, що тоді друкувалися роботи і Мирослава Прокопа, і Дарії Ребет. У них йшлося про доцільність інтегрального націоналізму на той час, про потребу переосмислити ідеологію. Чи мав грунт той інтегральний націоналізм серед українства на той час (зокрема, у молоді він був особливо популярним)? Врешті-решт, Україна хотіла якимось шляхом прийти до власної державності, це було закономірно і я думаю, що певні підстави для цього інтегрального націоналізму були. Але потім виявилося, що не завжди це належно сприймалося на сході України: була інша ментальність, інше розуміння розвитку держави, і з цим неможливо було не рахуватися.
Ініціаторами скликання УГВР були сама ОУН і представники Української Повстанської Армії. Йшлося про створення певного консолідуючого органу, який би керував подальшою визвольною боротьбою. До честі тодішнього керівництва, слід зауважити, що 60 років тому люди зібралися конспіративно, в абсолютній окупації, йдучи на великий ризик, але відчуваючи важливість моменту. І я мушу сказати, що перехід до демократичності націоналізму був однією з мотивацій до створення УГВР.
Далі я хотів би звернути увагу на наукове дослідження, що вийшло кілька років тому. Цю працю (яка, власне, є докторською дисертацією) написав Олександр Панченко – юрист із Лохвиці, з Полтавщини, звідки був президент УВГР. Переднє слово до цього твору написав тепер уже покійний Мирослав Прокіп. І щоб одразу перейти до суті, я зачитаю як сам Прокіп висловився про створення УГВР: “Засновники УГВР в 1944 році уявляли її іменно як установу державну правного характеру. Вони були свідомі, що тисячі організованих кадрів визвольного підпілля і повстанці, які вели боротьбу проти німецьких окупантів будуть продовжувати її також проти окупаційної совєцької влади, і що ця боротьба проти дуже переважаючих сил буде довго тривати, хай тільки на обмеженій території України, так, що вона вимагатиме об’єднаного керівництва. Таким загальним національним керівництвом не могла бути сама ОУН, чи міліарна сила, УПА. Тому засновники УГВР прагнули забезпечити існування в окупованій московськими комуністами Україні органу незалежної української влади, яка спирається на організовані підпільні і повстанські кадри ОУН і УПА, а рівночасно і на підтримку мирних кіл українського народу”, таким чином демонстуючи ”волю у військовому протиставленні до агентурного уряду УРСР". Говорячи сучасною термінологією, це могла бути опозиційна влада до Української совєцької республіки.
Чи виконала цю місію УГВР в тих умовах повної конспірації і окупаційної влади? Очевидно не все вдалося. Чим була УГВР для Повстанської армії? Власне, вона себе поводила, як уряд України щодо своїх збройних сил, - таким було ставлення УГВР до Української Повстанської Армії. Шкода, що сьогодні ця дата не відмічається на державному рівні. Адже на цю ідею був змобілізований найкращий розум на той час і найвідданіші люди цієї ідеї. Втішає, однак, поява вищезгаданої книги, в передньому слові до якої Олександр Панченко каже: "Я хотів цю книгу написати для цілої України, щоб врешті-решт зняти табу з цих понять: націоналіст як "кровопивця", як "вбивця", бандерівець як "злочинець". Таким чином, зібрані тут матеріали дуже цінні, і я вдячний одному із наших науковців з великої України за цю важливу роботу. |
