Я хотів звернути вашу увагу на одну проблему. У той час в Україні було багато представників різних народів, які населяли Радянський Союз, і політичні сили, котрі очолювали український партизанський рух, дійшли до висновку, що треба було б залучити до боротьби проти існуючого фашистського й більшовицького режимів представників тих народів, котрі знаходилися на території України. Тоді в загонах УПА були утворені групи повстанців – грузин, азербайджанців, білорусів, татар – які мали свої окремі загони, свої програми, і вели разом з УПА боротьбу проти двох поневолювачів.

Варто зазначити, що тоді була ідея – об’єднати навколо Української Повстанської Армії представників різних політичних груп і різних народів, які, в силу воєнної ситуації, опинились на території України. Мені це нагадує один момент, коли через кілька десятків років, в кінці 80-х (1988-89 рр.) проблема об’єднання навколо українських політичних сил представників різних народів, які населяли тодішній Радянський Союз є ніби повторенням того, що вже було в 1942-43 рр. Ви пригадуєте, що в кінці 1988 р. був у такий спосіб утворений Комітет захисту українських політв’язнів, в 1989 р. – Комітет національно-визвольних рухів народів СРСР. І, власне, народи Балтики, народи Кавказу, які взяли участь у тих нарадах, при утворенні тих Комітетів, є ніби аналогією того, що відбувалося у 1943-44 рр.

Події, які відбулися 11-14 липня 1944 р. були наслідком грунтовної політичної дискусії 1942-43 рр. Власне тоді була утворена Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), яка прийняла цілий ряд документів. Ці документи засвідчили появу політичної сили, яка здатна керувати українським визвольним рухом. На нараді, яка відбувалася в селі Сприня, Самбірського району, Львівської області, було прийнято кілька дуже важливих документів, серед яких: “Тимчасовий устрій Української Головної Визвольної Ради”, “Платформа Української Головної Визвольної Ради”, “Універсал Української Головної Визвольної Ради”, “Присяга вояка Української Повстанської Армії”. Також була обрана виконавча структура УГВР. В керівні органи виконавчої структури входили: Президент УГВР, Генеральний секретар, Генеральний суддя, Контрольна комісія.

Хочу сказати, що очолював УГВР Кирило Осьмак – представник наддніпрянської України. Тут ми маємо дуже важливий момент, коли наддніпрянська Україна і західна Україна зводиться в одне у тій великій боротьбі проти поневолювачів, і якщо ви подивитесь на склад зібрання, яке відбувалося на Самбірщині, то побачите, що серед тих 20-ти людей, які були учасниками того важливого зібрання, були й наддніпрянці: Йосип Позичанюк, Кирило Осьмак, Катерина Мешко, Іван Багряний. Я вважаю, що це був достойний початок, коли Президентом УГВР був обраний саме наддніпрянець Кирило Осьмак. Генеральним секретарем УГВР був обраний Роман Шухевич, Генеральним секретарем закордонних справ був обраний Микола Лебідь, також були в організації й інші достойні люди, які прийняли на себе великий обов’язок керувати тим складним і дуже жертовним процесом боротьби проти поневолювачів.

Хочу звернути ще на одне увагу. Шановне товариство, на цьому зібранні були представники багатьох політичних партій західної України, які у свій час дискутували. Але коли дійшло до тієї складної боротьби, що почалася в 1941 р., - вони об’єдналися.

Проблема об’єднання, проблема консолідації в 1944 р. була вирішена просто, можна сказати, зразково. Ми сьогодні напередодні великих подій, які будуть у жовтні, цього року. Проблема консолідації патріотичних сил стоїть особливо гостро. Пам’ятаймо про те, як це вирішував Шухевич та інші достойники у 1944 р. Вчімося того великого жертовного досвіду.

             Я би хотів звернути увагу тільки на одну деталь, яка стосується виступу пана В.Кука відносно демократизації ОУН. В мене на руках є книжка “Українська Головна Визвольна Рада”, яку ми видали десять років тому назад. У вступній статті Мирослава Прокопа є думка, протилежна тій, яку висловив пан Василь Кук. Мова йде про демократизацію ОУН. Дозвольте зачитати слова Мирослава Прокопа: “Ця програмова еволюція ОУН задокументована в постановах III Надзвичайного Великого Збору ОУН з серпня 1943 року. І сталася вона у великій мірі в результаті зустрічі діячів ОУН зі західних областей України з діячами населення Наддніпрянщини”. Ось де почалася демократизація ОУН. В Наддніпрянщині проблема інтегрального націоналізму, хочемо ми того чи ні, була чужою. І тому проблема демократизації ОУН була поставлена на III Надзвичайному Зборі ОУН.

            Ми повинні цінувати історію і результати цього Збору. На чолі цього Збору стояла тоді унікальна особистість – Роман Шухевич. Та, як на мене, історія не зовсім належно обійшлася з цією постаттю. Ми називаємо той рух “бандерівським”, і я вважаю, що Степан Бандера увійшов в історію, і його доля в історії зафіксована. Але хочу вам сказати, що з 1941 року по 1950 рік на чолі того визвольного руху був Роман Шухевич. І йому ми повинні віддати належну шану. Тому, можливо, краще було б назвати той рух “шухевичівським”.