Гадаю, що не треба мені сильно доводити досить вагому роль в розвитку націоналізму Шевченка і Куліша, Максимовича й Драгоманова. Між ними були, певна річ, і полеміки, і суперечності, але так само суперечливими шляхами розвивався націоналізм у Європі, а потім пішов і в Азію, і в Америку. Ми не можемо не ввзяти до уваги і те, яким чином становилася Америка й американські країни, і азійські теж. В даному разі йдеться про теорію націоналізму.

Ми не завжди розрізняємо стратегію і тактику, історію і теорію від практичних речей. Чи це важливо? Це дуже важливо. Ну, скажімо, чи можемо ми вести мову про УГВР, не взявши до уваги межу XIX і XX століть. Потрібно взяти до уваги Міхновського, Грушевського, коли йшла мова про самостійну Україну й коли вже тоді суспільна й політична думка українська чітко поставила питання: самостійна Україна. Там були глибокі теоретичні основи, там перегукувалося найголовніше, що було в Європі, і що ми успадкували раніше, і що стояло на порі. Пригадайте початок XX ст.: в Європі суспільна криза, і ця криза не випадково породила І світову війну. Але Україна йшла іншим шляхом. Давайте візьмемо цей момент до уваги. Ми створили тоді державу на оптимістичній і в т. ч. на науково-націоналістичній основі. Але чому треба знати ці витоки ? Давайте згадаємо про європейський націоналізм XVII століття. Ми скажемо, що уже тоді були різні напрями. Україна, скоріш за все, успадкувала Гердера із його демократичним націоналізмом, гуманістичним націоналізмом. Ми можемо пишатися тим, що традиції попередні, ще Київської Русі відбилися і в XIX столітті. Вони не могли не відбитися на Кирило-Мефодіївському братстві, на глибинних основах Шевченка, який, до речі, неважко пригадати, в своїх "Близнецах" міг написати: як сьогодні формувати суспільство – на традиціях, чи може в руслі нових течій. Зауважу: Шевченко був найосвіченішою людиною XIX століття. Він знав педагогічну теорію в абсолютному, глибокому її розумінні. І він зауважив: якщо ми візьмемо тільки новочасні, то чи не вийде, що ми виховаємо "французиків", або, не дай Бог, "куцих німців". Нація – це люди з характером. Нація без характеру – кисіль, і дуже несмачний кисіль. Чому ми цитуємо кого завгодно, не вдавшися до своїх джерел? А це передбачає їх глибинне розуміння. Зважте, Шевченко знав кривди, яких нам завдали і татари, і московити, і поляки, але знайдіть хоч один рядок, щоб Шевченко засудив хоч один народ. Знайдіть подібні речі – це буде не часто.

Важливо звернути увагу на ХХ століття і початок відтворення держави: подивіться як розв'язувалося національне питання в Україні. Україна – самостійна, але разом з тим давалися перспективи для національних меншин, для національних культур, для мов, для майбутніх міждержавних стосунків. Якщо ми це випустимо, ми не зрозуміємо діяльності УГВР. Як можемо ми випустити Грушевського, як можемо випустити Симона Петлюру, як можемо випустити "Відродження нації" Винниченка. А візьміть один тільки твір Винниченка "Між двох сил". П'єса, яка вважалась загубленою, вийшла у Відні у 1918 році. Так як він описав боротьбу героїв, як вони казали, “між національною волею, національним ідеалом і окупацією – московською силою, ніхто так не описав. Це був 1918 рік.

Ми ухитрилися відійти не набагато далі від суперечок, які були між нашими вождями: хто досліджував Грушевського, казав, що тільки він геніальний, хто Петлюру – тільки він геніальний, хто Винниченка – тільки він. А всі інші вважалися, ну, інколи аж до непристойності, недостойними нашої уваги. Часом і сьогодні це можна читати. Дорогі друзі, відмовмось від цього. Одного разу, виступаючи в Сполучених Штатах на конференції, я сказав: "Ви дивіться, до чого ми дійшли: Верховна Рада розглядала питання УПА. Кому не ясно, що це воююча сторона, що це могутній рух проти двох імперій, що подібного історія не знала?” Але як може вирішувати Верховна Рада об'єктивно, коли і в цьому залі сидять мельниківці й бандерівці, але не за одним столом. А що тут дивного? Коли в 1941 році проголошували Національні Збори відродження Української держави, ви знаєте, що там були не всі представники національно-визвольного руху. Але передо всім я це вже казав там, а тепер кажу у Львові. Я виступав в театрі Заньковецької, і згадав про те, що які ми мали уроки, зокрема і про роль Львова, а в тій постанові було геніально сказано: початок відродження у Львові, а завершення – в Києві.

Коли виступає пан Стахів, я завжди його слухаю як надзвичайно мудру людину, зокрема, де він каже про те, що ми загравали і завдали собі величезної шкоди. УПА – це не тільки Галичина, де старшинська верства була в основному із східної України. Там не було керівних кадрів. Подивіться: це і Чернігівщина, це і Дніпропетровщина, це Харківщина, це Запоріжжя. Але покажіть мені дослідження, в якому можемо побачити, що це була всеукраїнська боротьба, не галичанська, а всеукраїнська, і боролися сини Чернігівщини і Львівщини проти московського і проти гітлерівського руху так само, як і інші наші люди. Хоч звісно були й протилежні.

Може нам пора вивчити нашу історію, дорогі друзі, і шукати не окремих моментів, які були на ту сторону, чи на ту сторону. Так, мельниківці і бандерівці воювали за Україну, за незалежну Україну - перше. І друге: була стратегія і була тактика. Боротьба військова – тактика, а націоналізм – стратегія, філософія буття українського народу, вчора, сьогодні, і завтра. І через це, створення і діяльність Української Головної Визвольної Ради – це могутній етап в розвитку нашого державного будівництва, нашої філософії, нашої суспільної думки. І ми маємо тільки пишатися тим, але маємо і відповідним чином висвітлити.