Мушу сказати, що первісна ідея Організації Українських Націоналістів під проводом Євгена Коновальця не була ще під впливом ідей, котрі тоді нуртували в світі. Але згодом деякі члени проводу, такі як Сіборський, почали пропонувати ідею тоталітаризму, і він написав працю “Націократія”, хоч інші члени були проти цього. А в Києві недавно вийшла книга “Листи Євгена Коновальця”, яку видав Інститут історіографії Академії наук, і яка чітко показує, що в той період Коновалець не сповідував тоталітарного націоналізму. Поволі ситуація змінювалася, і, нарешті, Організація Українських Націоналістів, зокрема її галицьке крило, поступово почала приймати ідею монопартійності і тоталітаризму. Я був тоді членом організації, і знаю, що ми багато набралися шкідливого в націоналізмі, основними рисами якого були: волюнтаризм, ірраціоналізм, і жертва особистістю в ім'я ідеї, як цього навчали старші наставники. Можна вбити колегу, свого брата, як вимагає цього справа, але за міжнародною етикою це вважається варварством. Також починали вводити монопартійність.

В Галичині було два важливі напрями: і національно-демократичний, і націоналістичний. Обидва стояли на базі самостійності України. Одні через парламентаризм, а другі через тероризм. ОУН не була терористичною організацією за своєю суттю, лише використовувала терористичні методи в боротьбі за самостійність. Інші методи боротьби за самостійність, крім терору, тоді були неможливими. Тут необхідно розрізняти: одна справа бути ідейним терористом, а інша - користуватися терором. Згодом УНДО вважало, що переконати поляків вже досить важко, і в 1934 році Василь Мудрий підписав пакт з Польщею, що повинен був сприяти польсько-українському порозумінню, але який, нажаль, не дав жодних наслідків. І вже в 1938 році Василь Мудрий сказав на своїх партійних зборах, що, так звана “нормалізація польсько-українських стосунків” до нічого не допровадила. А в 1939 році в газеті “Діло”, котра була найбільшою газетою українців в Галичині, було опубліковано статтю Зенона Поленського, котрий опісля був членом Української Головної Визвольної Ради. Стаття називалася “Золотоволоса германська бестія” і критикувала гітлеризм і нацизм. Отже, мушу сказати, що були у нас люди в Галичині, котрі розуміли, і могли в пресі поставити гостре питання на кшталт: “Чого можна очікувати від німецького нацизму ?”. Нажаль та стаття пройшла без відгомону. Був навіть негативний відгук одного визначного галицького демократа, котрий в тій самій газеті написав у відповідь: “Що зробив нам злого Гітлер, що Поленський так його ошкалював?". Але мушу сказати, що тоді була пронімецька тенденція, і я є учасником боротьби українців в Карпатській Україні.

Я втік з Польщі в кінці 1938 року, був в січі, воював, і мушу сказати, що карпатська січ мала велике непорозуміння з владою Волошина через те, що карпатська січ сповідувала крайній націоналізм, а влада Волошина сповідувала демократизм. Врешті-решт, мадяри напали і оволоділи Карпатською Україною за згодою Гітлера. Це був перший доказ того, куди іде Гітлер. В 1939 році Сталін розумів, що є Карпатська Україна, і тому виголосив промову “Козявка хоче притягнути слона”. А невдовзі після того Гітлер виголосив промову (1939 рік, весна): “Я не маю жодних планів проти України”. Він тоді зауважив, що проблеми в Україні висувають західні плутократії. І з того часу нікому із істориків не спадає на думку, що занепад Карпатської України, заява Сталіна і відповідь Гітлера – це початок німецько-більшовицьких переговорів, які увінчалися в серпні підписом пакту Молотова-Рібентропа. Однак, не зважаючи на ці ганебні події, ставлення націоналістів до німців не змінилося: все, так би мовити, пробачили, і хоч Гітлер говорив своє, Сталін своє, але й далі Організація Українських Націоналістів ставила на Німеччину. Я хочу вам з’ясувати, що іншого виходу не було: ми воювали – і я з ними, і інші – за самостійну Україну. Через війну у нас була додаткова можливість отримати самостійність. А тієї війни хотів Гітлер. Разом з тим, не лише українці, не лише націоналісти – всі, і радикали, і християнські демократи – всі очікували, що зміна на користь України буде лише у випадку війни, яку розв’язує Гітлер. Але нам ще раз показали, хто ми такі в Карпатській Україні, і знову домовилися з більшовиками: розподілили Польщу, західну Україну віддали більшовикам, а на тій території, де проживало близько мільйона українців Лемківщини, Перемищини, Ярославщини і Холмщини, будь-яка політична робота була заборонена. Однак ОУН в міру можливостей наполегливо проводила організаційну роботу в населенні. З початком німецько-більшовицької війни, у Львові проголошується уряд, але німці його не визнали, і відразу за кілька днів арештували і розігнали. ОУН тоді перший раз побачила націоналізм, правдиве обличчя Німеччини. Ще гірше сталося 15 березня, 1941 року – гестапо арештувало націоналістів скрізь: від Дніпропетровська, Харкова, Полтави, Києва, Житомира, Львова, Тернополя геть аж до Берліна, Праги і Відня, де були українські студенти. І це в моєму розумінні – початок українсько-німецької війни, яку провадила Організація Українських Націоналістів. Але організація мала той самий, про який я вже говорив, тоталітарний монопартійний, диктаторський принцип. І з цим ми прийшли в Україну. А найважливіше, що ми прийшли з гаслом "Україна для українців", яке було не сприйняте в східній Україні. На Донбасі, як я прийшов з тим гаслом, мені сказали: "Хочеш тут щось організувати, - викинь це гасло, або забирайся звідси; у нас багатонаціональне суспільство, і ми того прийняти не можемо". З часом в середовищі ОУН на всіх територіях України з’явилося розуміння того, що це гасло непотрібне, шкідливе, і унеможливлює боротьбу. На Донбасі в наших рядах, зокрема, було двоє росіян, також греки, татари, і це гасло необхідно було відкинути. Але наша тема звучить: "Еволюція українського націоналізму", то я мушу сказати принаймні ще кілька слів про еволюцію.

Отже, я починав з того, що ми прийшли в Україну з тоталітарними гаслами, монопартійними. Але поступово українці східної України – Києва, Дніпропетровська, Донбасу – нас вчили, що мусить бути демократичний принцип, соціальна справедливість і, найважливіше, багатопартійність. Але нам казали: "Ми вже мали одну диктатуру, однієї держави, а тепер хочемо іншої диктатури – нашої власної". Отже, еволюція відбулася, коли галичани зустрілися із східною Україною, з патріотами східної України, і вони спонукали нас змінити програму, про яку говорив Михайло Горинь, стосовно Надзвичайного Великого Збору і платформи УГВР. І мушу сказати вам, що якраз ті люди зі Східної України, зокрема такі як Кирило Осьмак, Іван Бойчук, Катерина Мешко, інші, були авторами тієї платформи УГВР і тих принципів. Еволюція тих принципів від тоталітаризму до демократії почалася тут, в Києві, і в східній Україні, і хвала Богу, що тоді всі українці – галичани і наддніпрянці – зрозуміли, що до перемоги треба йти разом.