З 14 по 28 травня 2002 року теренами дев’яти країн Європи, де проживає понад мільйон етнічних українців, пройшов Міжнародний караван українських журналістів “Разом у Європі”. Незнана до того часу акція солідарності українців країн Балтії і Карпато-Балканського регіону мала на меті продемонструвати єдність і згуртованість українців Європейського міжмор’я.

Ідея проведення Каравану виникла на III Всесвітньому форумі українців, який відбувся у серпні 2001 року в Києві. Співорганізаторами Каравану стали Українська Всесвітня Координаційна Рада, яка, до речі, взяла на себе фінансування цього заходу, а також громади українців різних країн. Одним з організаторів та координатором акції став голова Громади українців Литви Віктор Чернишук.

Учасників цієї громадської ініціативи — громадян різних країн, але українців за походженням, — об’єднала спільна мета: консолідація українців, які проживають за межами нашої держави. Це був своєрідний похід із “варяг у греки”, оскільки шлях Каравану проліг від Балтійського до Чорного моря. Журналісти українського походження, громадські діячі та політики з Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Югославії, Боснії і Герцеговини, Болгарії та України зустрічалися з керівниками країн, представниками законодавчої та виконавчої влади, і власне українськими громадами. Єврокараван з нетерпінням чекали і тепло зустрічали в кожній країні.

Українські громади у всіх європейських державах, які відвідав Караван, є добре організованими. Діяльність, якою вони займаються, можна назвати своєрідною народною дипломатією на користь нашої держави. Звичайно, діаспорі, яка налічує декілька десятків тисяч (Естонія, Латвія, Литва) чи сотень тисяч чоловік (Польща) дещо легше співпрацювати з владою. А ось, приміром, українцям з Югославії чи Болгарії, яких усього декілька тисяч, доводиться шукати партнерів серед інших національних меншин для плідної співпраці з органами влади. Втішає те, що на місцевому і державному рівнях влада все ж їх підтримує. Українці, репрезентовані в мас-медіа, мають свої передачі, газети рідною мовою.

У Литві, наприклад, діє 17 зареєстрованих організацій українців. Є серед них загальнонаціональні (наприклад, Громада українців Литви) і національно-професійні (Спілка українців-медиків). У Литві багато українських художньо-самодіяльних колективів, постійно проводяться різні фестивалі і конкурси. У цій країні влада сприяє розвитку культури й освіти  національних меншин. 40 тисяч українців Литви (що складає 1,1 відсотка від усього населення) мають свої суботні і недільні школи (у містах Вільнюсі, Вісагінасі, Клайпеді). Зараз створюється кафедра української мови у Вільнюському університеті, а також мають відкритися школи в Каунасі та Панєвєжесі. До уваги української аудиторії  радіо- та телепередачі. Виходить у світ газета “Парафіяльне слово”.

Важливим цементуючим і об’єднуючим центром для закордонних українців є церква. У Литві діє чотири греко-католицькі громади і монастир. З цією країною тісно переплелося життя багатьох знаних історичних постатей з України, зокрема таких, як Тарас Шевченко, Пилип Орлик та інші. Це є підставою розгортання дослідницької діяльності, якою вільно може займатися українська діаспора.

Про життя українців у Литві учасники Каравану детальніше дізналися під час зустрічей з депутатами сейму, директором Департаменту національностей та послом України. Цей позитивний досвід співпраці влади Литви з національними меншинами в подальшому всебічно поширювався  в інших країнах.

Серед тих, хто зустрічав Караван була й Україна. Тепло вітали учасників акції у Львові та Ужгороді. Голова Львівської облдержадміністрації Мирон Янків на прес-конференції відзначив важливість даної громадської ініціативи. А голова Закарпатської облради Микола Андрусь поділився цікавим досвідом роботи у багатонаціональній області.

Водночас у країнах проходження каравану його учасники мали нагоду виявити порушення законів щодо захисту прав національних меншин, а подекуди й відсутність у тому або тому законодавстві належних правових норм. Проте це тема окремої великої розмови. Дві загальні проблеми українських громад можна окреслити так: повільна інтеграція національних меншин, зокрема українців, у суспільства країн, в яких вони проживають; створення штучних умов, що сприяють асиміляції українців.

Умовно всі відвідані країни можна поділити на дві групи. Перша — це Югославія, Угорщина, Словаччина, Польща. Їх об’єднує спільна проблема, яка потребує нагального розв’язання: вже не всі українці почуваються етнічними українцями, особливо ті, предки яких переселилися на ці землі багато століть тому, або живуть тут споконвіку. Друга – Балтія, де українці ще довго будуть інтегруватися в ці суспільства.

Представники українських громад, які зустрічалися з учасниками каравану, виявили бажання бути не тільки свідомими українцями, а й рівноправними громадянами в своїх країнах. Вони просили парламент і уряд України виявити більшу зацікавленість проблемами етнічних українців поза межами України. Адже українці закордоння не тільки потребують підтримки української держави – їхні громади є важливим чинником утвердження авторитету України у Європі, розширення економічних, культурних, наукових зв’язків з кожною європейською державою. Українські громади в майбутньому можуть стати провідниками України до Європейського Союзу.

Учасники Єврокаравану заявили, що як форма співпраці українських громад, представників ЗМІ та Української Всесвітньої Координаційної Ради, він є ефективним і доцільним, і тому вирішили, що Караван триватиме. Вони прийняли декларацію, звернення до парламентів та урядів України, країн проходження Каравану, Європейського Союзу і Ради Європи. За підсумками роботи цієї громадської ініціативи знято документальний фільм про внесок українців країн Балтії і Карпато-Балканського регіону в економіку і культуру країн проживання. Фільм транслювався на національних каналах країн Європи, а також був презентований англійською та французькою мовами в ЄС.

Зустрічаюсь з президентами, депутатами парламентів, членами урядів, мерами міст учасники каравану формували позитивний євроімідж України у влади і жителів країн Балтії та Карпато-Балканського регіону.

Світлана Остапа, прес-секретар УВКР