Голові УВКР  і  учасникам Зборів Президії УВКР

Сердечно вітаю учасників  Зборів Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради, бажаю успіху у справі збереження національної ідентичності українців, розкиданих по всьому світу, а також у наполегливій праці з відродження українських національних скарбів, мови та культури. Запевняю вас, що уряд, який я очолюю, надасть широку підтримку усім вашим ініціативам, спрямованим на консолідацію українського суспільства, на підвищення авторитету нашої держави в світі, на виконання програм, в основі яких - відстоювання національних інтересів України. Зичу вам плідної праці та всіляких гараздів.

Прем’єр-міністр України                                               Віктор Янукович

30 жовтня 2006 року

ІЗ ВИСТУПІВ УЧАСНИКІВ ЗБОРІВ ПРЕЗИДІЇ УВКР

30 жовтня 2006 року

Ігор Юхновський – Голова Українського інституту національної пам’яті

Інститут національної пам’яті України створений за аналогією до Інституту національної пам’яті Польщі, Ізраїлю, Німеччини та інших держав світу. Він  матиме специфічні для нашої держави напрямки дослідження, які можна розділити на три сегменти:

1 сегмент – пам’ять українського народу;

2 сегмент - великі і славні сторінки історії України, відомі українці;

3 сегмент -  майбутнє України.

Дослідження першого сегмента має на меті консолідувати націю, впевнити наш народ у тому, що жертви, покладені на вівтар незалежності України, чи не найбільші у світі. Протягом 1918-1931 рр. на Донеччині, Слобожанщині тривала безперервна боротьба за вільну Україну проти радянської влади, та вона була криваво придушена. Голодомор – то був найефективніший спосіб припинення опору. Детальне вивчення подій цих рухів, їх керівників, також дослідження повстань 1939-1954 рр. на Західній Україні – це актуальні питання, які мають вивчатися в межах першого сегмента. Архівні матеріали Служби безпеки, Міністерства оборони, Центрального архіву мають відійти до Інституту національної пам’яті і в оригіналах, і в електронній формі, оскільки наш обов’язок –зберегти і передати ці важливі документи нащадкам. Сподіваємося на співпрацю з УВКР у напрямку долучення до нашого фонду також тих матеріалів, які необхідно відшукати за кордоном.

Завдання другого сегмента нашої роботи полягатиме у дослідженні славних сторінок української історії, збору матеріалів про видатних суспільно-політичних та культурних діячів,  вивченні діяльності відомих організацій. Наш народ повинен відчути гордість за себе і своїх земляків.

Робота третього сегмента побуде сприяти побудові перспективного майбутнього України. Ми не можемо дозволити, щоб минуле  повторилося, тому  маємо усвідомити, що моральне, соціально-економічне і навіть фізичне існування українців може  забезпечити тільки вільна нова Українська держава.

Петро Кононенко – Президент Міжнародної асоціації

“Україна і світове українство”

 Наше завдання сьогодні – визначити, що зроблено в Україні на цей час. Часто звучить думка, що ми такі нещасні, про нас ніхто нічого не знає. Хто не хоче знати, той не знає і в Україні. Наприклад, у Парижі ЮНЕСКО разом із українським посольством проводили урочистості, присвячені ювілею Івана Франка. То було справжнє свято! А в Києві планується франківський вечір? Поки що ні! Це не галицький, і навіть не український поет, такої величини постаті Європа кінця ХІХ –  початку ХХ століття більше не мала. Тепер нам світ показує, бо самі не бачимо, кого ми мали і маємо.

Сьогодні українство перебуваємо на особливому етапі свого становлення. У Канаді офіційно зареєстровано 640 тисяч українців, насправді ж наших земляків там 1.5 млн. Куди подівся мільйон? Голодоморів не було, розстрілів не було... Це наслідки страшної асиміляції. Українство втрачає опір. У Росії визнають себе українцями майже 3 млн. осіб. Не так давно це число коливалося між 12 і 15 млн. Куди поділи 10 млн.?

А як ми можемо допускати меморандуми, протести з боку Росії про утиски російської мови? Чому мовчить наша діаспора? Чи зверталася вона  до Президента Росії, парламенту за захистом? Чому ніхто не скаже нам, куди зникло 10 млн. українців?  Бездіяльна наша діаспора!

Та не все так погано, бо маємо на сьогодні чим пишатися. У Санкт-Петербурзі одна людина зробила для України більше, ніж цілі громади. Це пані Лебединська. Вона там організувала вже декілька конференцій, зокрема “Світова слава Шевченка”, “Українська культура сьогодні”, “Роль української інтелігенції в розвитку російської культури” та ін., які відкрили багато нового й корисного для самоствердження наших земляків на великих просторах чужої країни.

Ми провели Конгрес української мови, на який з’їхалися гості з 23 країн світу. А представники нашої діаспори з Москви не приїхали. Про що це свідчить?

Ще одна серйозна проблема – українські навчальні заклади. Доки не буде повноцінної української освіти в межах України і за кордоном, не буде й Української держави. Хиріють всі культурні та наукові центри в Сіднеї, Мельбурні, Лондоні, Мюнхені, бо ми не цікавимося ними. На З’їзді педагогів у Сполучених Штатах вже били на сполох, просять підтримки. А що ми робимо? За кордоном нас часом знають набагато краще, ніж ми себе тут.  У Канаді наші люди тільки почують рідну мову, відразу плачуть, кажучи, що неначе вдома побували, бо діла їхні тут, а серце там. А що в нас?

Тому перш за все необхідно провести реальний аналіз стану сучасного українства. Ми всихаємо етнічно. Про це потрібно говорити негайно. Освіта, родина руйнуються, онуки з дідами вже не говорять українською мовою! Якщо наш віце-прем’єр міністр не говорить українською, то хіба він дбає про українську пресу, книжку, освіту, кіно, культуру?

Проблема наша ще і в тому, що ми змагаємося більше між собою, ніж з тими, хто нам справді прагне перекрити дорогу. Мабуть, у цьому головна причина наших бід.

Анатолій  Погрібний – Голова Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка,  заступник Голови Спілки письменників України

 Ганьбою для нашого народу стало святкування ювілею І.Франка, який виявився чомусь лише галицьким письменником. Хіба можна ігнорувати таку велич? Про Франка говорить Європа, а Україна мовчить! Тому ми повинні звернутися до  Кабінету Міністрів, Міністра культури з вимогою, щоб негайно були проведені франківські вечори, до того ж не тільки в Києві, а й у Донецьку, Харкові, Одесі та інших містах України.

Необхідно пришвидшити роботу видання ухвал і звернень  ІV Форуму українців і  відправити їх до органів виконавчої влади з проханням, аби вони виробили план реалізації побажань і потреб світового українства.  Ми маємо організувати зустріч УВКР з першими особами держави, представниками Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства культури та туризму, з керівниками теле- і радіоканалів з приводу виконання цими структурами ухвал Форуму. Інакше навіщо ці ухвали приймалися?

Потрібно провести в Києві семінар перекладачів та популяризаторів української літератури. У Спілці письменників я з року в рік ставлю це питання, але й досі такої наради не було. Цих людей треба знайти і запросити в Україну.

УВКР спільно із Міністерством закордонних справ повинна провести зустріч із послами іноземних держав з приводу проблем українства за кордоном. Ми маємо видати самовчитель української мови для іноземців, для асимільованих українців. Потрібно сприяти відкриттю щобільшої кількості культурно-наукових центрів українства за кордоном. І саме ми повинні ініціювати цю справу.

Чому не говоримо про Мюнхенський університет, який не має фінансування на зарплату і стоїть перед реальною загрозою закриття? Це чи не єдина точка у самому центрі Європи, яка становить основу української євроінтеграції. Ставлення влади до цієї проблеми просто вбиває. Баварський уряд припинив фінансування цього закладу, бо за 15 років ми мали вже збудувати свою державу і утримувати свої освітні заклади самостійно.  І це справедливо: якщо українцям не потрібний український університет, то навіщо ж він німцям?  Україна повинна виділити гроші на утримання  цього університету. Це має бути наш університет, в якому б навчалися наші студенти. І німці теж би там навчалися, вивчали нашу культуру, історію, науку.

Проблем, як бачимо, багато. Час діяти!

Михайло Петруняк – Голова Федерації українських  асоціацій Іспанії

 Федерація українців Іспанії, Спілка українців Португалії, організація “Собор” в Португалії, Товариство українців Італії – це ті організації, які представляють інтереси майже 2-мільйонної громади українців, яка сформувалася за останні 10 років. Це ще не діаспора, але це вже закордонне українство. Це так звані економічні емігранти, заробітчани, які виїхали з України з метою заробити гроші, щоб прогодувати свої сім’ї. Україна не створила необхідних умов для достойного життя цих людей на Батьківщині, навіть не подбала про забезпечення цивілізованого виїзду їх за кордон на заробітки. Це трудовий та інтелектуальний десант українців у Європі, яка, на відміну від нашої країни, на сьогодні має досить сильну систему соціальної підтримки емігрантів.

Проблеми нової міграції практично в усіх країнах спільні. Є деякі з них, які громадським організаціям за кордоном не під силу вирішити. Саме для того має існувати УВКР, щоб вивчати всі проблемні питання. Необхідно систематизувати роботу зі збору, опрацювання, аналізу звернень українців з-за кордону, надавати їм підтримку і допомогу.

Своїми капіталовкладеннями емігранти роблять вагомий внесок в економіку України, та  все одно держава часто забуває про них.

Тож ми  просимо врахувати такі важливі пропозиції щодо напрямків діяльності УВКР:

1)      досягти гідного фінансування УВКР з боку держави як найвищої світової організація, яка ставить за мету збереження України та українськості;

2)      створити при УВКР постійну комісію, яка б мала у своєму складі професіональних юристів-міжнародників та економістів;

3)      провести міжрегіональні зустрічі всіх українських організацій для вивчення умов життя та перспектив розвитку українських громад у відповідних країнах;

4)      налагодити ефективну взаємодію організацій та громад із Міністерством зовнішніх справ України, щоб прозоро та вчасно отримувати інформацію про національні програми щодо закордонного українства, про нові проекти та нововведення;

5)      добиватися від Міністерства освіти України забезпечення українських громад навчальними програмами та необхідними матеріалами;

6)      разом із Міністерством культури та туризму України організовувати виїзні концерти та фестивалі;

7)      сприяти підписанню необхідних договорів про визнання водійських прав українців за кордоном, спрощенню митного контролю, легалізації українських  дипломів.

Тільки в такому контексті можна говорити про УВКР як повноцінну дієву організацію, покликану розвивати Українську державу та сприяти об’єднанню українців заради України.

Українці закордоння не мають реальної взаємодії із Міністерством закордонних справ, і це найголовніша проблема на сьогодні.

Ми вимагаємо активних дій від України, бо самі не стоїмо на місці. В Іспанії, Італії, Португалії діє багато громадських організацій, дитячих недільних шкіл. В Іспанії сьогодні вже є 16 українських священиків, які об’єднують навколо себе громади. Створено український центр у м. Валенсії, випускається українська газета.

Наші громади подали урядові Іспанії звернення про визнання голодомору в Україні як геноциду, здійсненого радянською владою.

Просимо дати дозвіл на проведення 25 листопада на центральній площі Валенсії  мітингу, присвяченого річниці трагедії українського голодомору.

Василь Дума – Голова ради Об’єднання  українців Росії

 і Федеральної національної культурної автономії

  Згідно з останнім переписом населення в Росії українців налічується 3,5 млн. Насправді вихідців з України там близько 20 млн. До цього переліку не входять українці, які приїхали на заробітки в Росію і перебувають там нелегально.

Щодо українських шкіл у Росії, то проблема полягає не лише у потребі їх створення, а й у тому, що батьки просто не хочуть, щоб їхні діти навчалися у таких школах. Навіщо далеко ходити, якщо у самому Києві рідко можна почути українську мову. Не варто шукати винних десь, пошукаймо причину в самій Україні. Мовна проблема, на жаль, піднімається тільки тоді, коли розпочинається передвиборча кампанія. Необхідно навести лад в Україні, а потім будемо говорити про нашу мову за кордоном.

Нашій владі варто повчитися у Президента Росії, який обрав дуже ефективну політику  щодо російських мігрантів. Він надав їм великі пільги і блага, аби вони лише повернулися на батьківщину.

Про українські телеканали і радіостанції була вже розмова з українським Президентом рік тому.  Незважаючи на те, що ми пропонували власне фінансування, питання ще й досі не вирішено.

Ми не можемо працювати ефективно тоді, коли Україна нічим не допомагає. Українці можуть бути потрібні тільки Україні!

 Окрім важливих гуманітарних проблем, порушених сьогодні, варто говорити і про інші не менш актуальні питання, серед яких - трудова міграція. Сьогодні це айсберг, основа якого – нелегальна міграція. За офіційними даними, поданими ООН, зараз у постійному міграційному русі перебуває близько 75 млн. осіб, з яких 8 млн. – українці (понад 10%). Тут говорилося про голодомор, депортації, які не визнані ще на сьогодні геноцидами українського народу. Але ми маємо важливішу проблему: нашими людьми сьогодні торгують! Україна належить до найбільших джерел торгівлі людьми.

Новостворена організація “Четверта хвиля” почала співпрацю з Міжнародною організацією з проблем міграції. Зараз ця організація займається тими проблемами, які, на жаль, лишаються поза увагою органів державної влади. За даними їхнього дослідження, жертвами людиноторгівлі стають українці віком від 3 до 70 років. На обліку стоять вже понад 80 тисяч осіб, які потребують тепер серйозної допомоги.

УВКР необхідно ініціювати прийняття Верховною Радою України справді  ефективного закону про міграцію, який би міг захистити український простір від “нелегалів”. Згадаймо, що 2 роки тому була підготовлена концепція, за якою Україна мала щороку приймати 300 тис. нелегальних мігрантів, щоб зберегти демографічний баланс. На щастя, цей документ не був затверджений.

Окрім того, необхідний закон про національну політику України щодо закордонних українців.  Указ Президента з цього приводу вже є, але має бути і закон, який би захистив українців у світовому просторі.

Василь Боєчко – Голова Управління у справах закордонного українства

Міністерства закордонних справ України

Від імені Міністерства закордонних справ доповідаю про результати роботи  з часу проведення ІV Форуму українців.

МЗС відповідно до резолюції Форуму звернулося до закордонних дипломатичних установ, які провели зібрання з керівниками  і представниками українських громадських організацій. Від 43 країн світу вже отримана інформація щодо підсумків Форуму. Головне, що Україна розпочала побудову механізмів співпраці  із закордонними українцями. Схвально було оцінено те, що держава знайшла кошти для фінансування проектів спільної діяльності з нашими громадами. Варто відзначити, що ці проекти дуже прозорі, оскільки їх пропонують самі закордонні українці.

Вирішується проблема проведення тендерів на закупівлю шкільних портфелів, і костюмів (500 комплектів костюмів буде придбано для закордонних українських організацій, мистецьких колективів), на закупівлю комп’ютерного обладнання. Отже, ми вже  здійснюємо реальну фінансову підтримку закордонного українства, хоча не в такій мірі, як би цього хотілося.

Сьогодні необхідно відпрацювати план спільних дій УВКР і МЗС, а також всіх закордонних громадських організацій. Ми маємо вже Державну програму співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, яку було затверджено до Форуму. Та згодом були запропоновані деякі конкретні заходи щодо її реалізації, які з об’єктивних причин не могли бути внесені до цієї програми. Запевняю, що вони обов’язково будуть враховані й виконані.

Щодо порушеної сьогодні  теми закордонних навчальних закладів, варто зазначити, що МЗС доклало максимум зусиль, аби залучити державу до вирішення проблеми фінансування Мюнхенського університету. Від МЗС була направлена делегація в Український вільний університет, ситуація вивчалася, в результаті було запропоновано два шляхи подолання кризи - залучити спонсорську допомогу або резервні кошти з державного бюджету. На жаль, поки що питання лишається відкритим.

Підсумовуючи сказане, хочу зауважити, що зі свого боку ми гарантуємо реалізацію тих пунктів концепції УВКР, в яких передбачено співпрацю з Міністерством закордонних справ України, яке покликане здійснювати функцію координації співпраці державних органів виконавчої влади із закордонними українцями.

Михайло Горинь – Почесний Голова УВКР

 Першочерговим завданням УВКР на сьогодні має бути відродження українства за кордоном. Не можна ігнорувати той факт, що на велетенській території Російської Федерації немає жодної української школи. Чому на окраїні Хабаровська відкрита середня щкола-гімназія для декількох тисяч євреїв, які там проживають, в той час як у Владивостоці 60% населення – українці, але немає жодної української середньої школи, навіть недільної? Ми повинні добитися від урядових структур Російської Федерації відкриття українських шкіл і допомагати громадам відродити український дух, зберегти наше українство далеко за межами України.

Сьогодні відроджувати й оберігати необхідно не лише мову, а й науково-дослідні установи, гімназії, вищі школи. Фінансова підтримка українських громад за кордоном з боку нашої держави дала б той результат, якого ми очікуємо. Якщо ми цього не зробимо, то наша країна втратить мільйони свого населення. Саме тому це велика державна справа! І УВКР зобов’язана зробити все можливе для її розв’язання.