4-й Всесвітній Форум Українців став історією

(суб’єктивні враження делегата)

Форум відбувся 18-20 серпня цього року, хоч мав пройти ще минулого. Причини його перенесення зрозумілі - «клінч» у владних структурах, який продовжується вже кілька років. В такі часи не до громадських організацій. Такі події, при всіх інших чинниках, про які спробую сказати далі, висвітлюють тенденцію зміни настроїв української спільноти, які мали б стати суттєвим важелем впливу на ситуацію в Україні.

А чому до настроїв діаспори треба прислухатися? Перш за все тому, що вона не ангажована ні економічними, ні політичними інтересами в Україні.  На відстані всі українські проблеми виглядають рельєфніше.  До того ж настрої діаспори східної і західної фактично співпадають в усіх аспектах. Як представник східного (російського) крила діаспори не перестаю повторювати, що готовий підписатися під оцінками політичної ситуації в Україні, поставленими  Аскольдом Лозинським – президентом Світового Конгресу Українців, який представляє західне крило. Адже до сих пір у деяких українських політиків (і попередніх президентів) зберігаються релікти страху епохи залізної завіси:  підозри до представників західної діаспори як до «агентів проклятого капіталізму». Пригадую як на попередньому Форумі Аскольду  Лозинському довелося  відповідати Леоніду Кучмі, який публічно, в ЗМІ, просив діаспору не вчити українську владу, а краще допомагати їй матеріально.  Президент СКУ тоді назвав цифру 200 млн. доларів, які потратила в перші роки незалежності західна діаспора для нової української держави. Було названо також багато гуманітарних програм,  кошти яких були, м’яко кажучи, не дуже ефективно реалізовані тодішнім урядом.

А які настрої переважали на Форумі?  Всі були стривожені недавніми подіями, пов’язаними з формуванням нового уряду, в якому більшість постів зайняли представники  недавньої опозиції. Хто із нас  не хотів би, щоб в Україні була єдина українська помісна церква, яка сіяла б добро і злагоду в своєму суспільстві, а не служила сусідній державі і не сіяла розбрату. Хто із нас не хотів би, щоб в  нашій історичній Батьківщині був єдиний український інформаційний простір, котрий  сьогодні в значній мірі контролюється сусідньою державою, яка ретельно береже свої терени від проникнення іноземних джерел інформації. І, взагалі,  хотілось би приїздити в цивілізовану демократичну європейську країну, де поважали б своїх славних предків, які ціною свого  життя виборювали ту саму незалежну державу, якою сьогодні так хочуть керувати люди, готові  зробити її провінцією іншої країни. 

Попри всі організаційні негаразди відбулося головне – ми знову показали свою єдність з історичною Батьківщиною, солідарність з тими політичними силами, які ведуть Україну по шляху прогресу, до більш справедливого демократичного суспільства. Цей шлях вибрав нинішній Президент Віктор  Ющенко, який приділив Форуму  багато уваги. Зустрівся в неформальній обстановці з лідерами діаспори, відверто розповів про ситуацію в Україні. На відкритті Форуму багатотисячний зал палацу «Україна»  зустрів Президента довгою овацією. А він пішов не на сцену, а скромно сів посередині залу, де просидів офіційну частину першого дня Форуму.

Всі головні виступи на пленарному засіданні були, на відміну від попередніх Форумів, відвертими і змістовними, без закритих тем. Вперше ми відчули всебічну підтримку від Президента, МЗС і Міністерства культури і туризму.  На жаль, голова нинішнього уряду Віктор Янукович, пославшись на необхідність медичного обстеження в Москві, не зустрівся з представниками діаспори. Так ми з ним і розминулися: він із Москви у Київ, а ми у зворотному напрямку.

Секційні засідання  проходили  в Києво-Могилянській академії  досить змістовно.  Але заважали наші організаційні негаразди, а ще більше невміння говорити лаконічно, на більшості засідань. Написані наперед проекти  резолюцій грішили, як завжди, багатослів’ям, в якому губилося головне. Після засідань такі резолюції ще більше розбухали.      

Прийняті на секціях резолюції зачитувалися півдня.  Такі традиції багатослів’я мають глибокі традиції з комуністичних часів, їх треба міняти. Бо без цього ми губимо головне, першочергове. Все інше в резолюціях – вітіюваті побажання. Якби 20 секцій запропонували по одній актуальній проблемі, то їх можна було б почути і реально втілювати в життя. Якщо ж мова йде про кілька сотень – то їх місце, в кращому випадку, в архівах.

Важливо, що Форум однозначно підтримав ідеї Президента, які лежать в основі  «Універсалу національної єдності». Не буду торкатися змістовних виступів  Президента  Віктора. Ющенка і глави МЗС Бориса Тарасюка,  вони розміщені на нашому інтернет-сайті  «Кобза – українці Росії».

На пленарному засіданні Президент вручив низку державних нагород, серед нагороджених декілька наших російських українців. Приєднуюсь до щирих  вітань нашим друзям і колегам, серед яких: Євген Савенко – невтомний лідер «Вербиченьки» із              м. Нижнєкамська, принципова, мудра і чарівна Мирослава Філіппова із Томська, енергійний редактор газети «Голос України в Західному Сибіру», мій близький колега Микола  Свінтицький з Тюмені та ін.

Завершився Форум виборами нового складу Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) – координаційного органу світового українства. Її склад було скорочено, згідно нового статуту, до 36   членів: по 12 осіб від Східної діаспори, Західної і України. Квота представництва російської делегації була скорочена з 7 до 4 осіб. У результаті рейтингового голосування до складу Президії УВКР від українців Росії ввійшли: Василь Дума, Лариса Скрипнікова, Микола Сергієнко і Стефан Паняк.

На посаду голови УВКР претендували Дмитро Павличко і Ярослав Ратушний, обидва відомі в Україні особистості. В результаті загального голосування переміг Дмитро Павличко, його суперник в останній момент  зняв свою кандидатуру і зайняв посаду першого заступника голови. Тепер маємо в Києві сильний тандем: досвідчений дипломат, трибун, поет у парі з молодим,  енергійним політиком.  

Добровільно склав свої повноваження колишній голова, шановний Михайло Горинь. Роки і багатолітнє перебування в радянських тюрмах і таборах підірвали його здоров’я. Але з поваги до цієї людини зал одностайно проголосував за надання йому статусу «Почесного голови УВКР», а також підтримав звернення до Президента про нагороду цього провідного діяча-дисидента із когорти Василя Стуса найвищою відзнакою України.

4-й Всесвітній Форум Українців відійшов в історію.Він відіграв велику роль у гуртуванні світового українства навколо своєї історичної Батьківщини. Сподіваємося, що  слова підтримки, почуті нами як з трибуни Форуму, так і в кабінетах українських посадовців, з часом переллються в реальну політику підтримки діаспори Україною. Особливо ця підтримка потрібна на Сході.

Стефан Паняк, член Президії УВКР 

Сайт «Кобза – Українці Росії», 09. 2006 р.