Храмове свято у Павлодарі
Той, хто народився в місті, нині майже не знає, що таке храмове свято. Але сільські мешканці й дотепер послугуються цим глибинним звичаєм.
У давнину кожне село, а то й місто мали свій головний празник, який називали в честь одного із святих. Адже було усталеною традицією: якщо започатковували будь-який населений пункт, одночасно зводили й церкву. Після завершеня культової споруди її освячували. На цю урочистість приїжджали високі церковні чини й робили святочну відправу. Освячення новозбудованого храму, як правило, приурочували до якогось значного релігійного празника: Покрови, Дмитра, Михайла, Миколи, Богородиці тощо. День освячення храму принагідно йменував церкву (звідки й храмове свято) ім’ям того чи того святого.
Мешканці кожного села до свого храмового свята готувалися заздалегідь. В день свята, вранці, в церкві відбувалася святкова служба з участю священників сусідніх приходів. На неї приїжджали люди з близьких і далеких сіл, родичі та знайомі. Після святкової відправи церковні меценати влаштовували безкоштовний церковний обід, до якого запрошували всіх присутніх, випадкових мандрівників, старців.
Після колективного обіду трохи повеселившись, кожний господар запрошував до себе на обід. Було узвичаєно брати до себе додому не тільки рідних та близьких, але й чужих людей. А ввечері в центрі села знову розпочиналася загальна гулянка.
Храмові свята були зручною формою єднання родів, підтримування тісних контактів з тими, хто жив далеко від родичів. У цей день обов’язково годилося відвідати батьків, дідів і дітей. Відтак раз на рік збирався в гурт увесь родовід…
Стає традицією відзначення храмових празників і в місті на Іртиші – Павлодарі, де в 2001 році в день святих Петра і Павла було освячено місцеву українську церкву.
Саме в суботу, „на Петра й Павла”, на храмовий празник до павлодарців приїхали земляки та знайомі з Караганди, Астани, Омська. Завітали також і прихожани місцевої римо-католицької церкви. Настоятель Петропавловського українського храму Павлодару отець Ярослав разом із священиками Караганди й Астани отцями Олегом і Степаном відправили святкову літургію, причастили віруючих прихожан, освятили воду, окропивши та причастивши цілющою всіх бажаючих.
Зі святочним вітанням до учасників храмового свята звернувся голова місцевої української громади Михайло Парипса. Бажаючи здоров’я і добра учасниками свята та їх сім’ям, він пригадав, що завдяки щирому земляку з далекої Америки Іванові Буртикові стало можливим народження в Павлодарі української церкви. Отець Ярослав оприлюднив вістку, що пан Буртик і понині допомагає церкві. Саме за його допомогою зібрано кошти на виготовлення церковних куполів, які будуть встановлені найближчим часом. На честь Івана Буртика і жертводавців було виконано здравницю „Многая літа”.
Староста церкви, художник-аматор Михайло Ткач з нагоди свята передав церкві виконану ним копію ікони „Визволення Апостола Петра з в’язниці”, яку освятив отець Ярослав. А прихожани подякували пану Ткачу, виконавши для ветерана українського руху „Многая літа”.
Після завершення літургії отець Ярослав зі своєю дружиною Тетяною запросив всіх учасників свята до колективного обіду, який було влаштовано на подвір’ї церкви. Незважаючи на спеку, яка в цей день сягала за 35 градусів, учасники празника пригощалися духмяним пловом, вели приємні розмови, співали пісень, пригадуючи, як святкували храмові свята в українських селах.
Спостерігаючи з боку за цим святочним дійством, мимоволі ловиш себе на думці: адже все це дуже схоже на те, як колись відбувалося і сьогодні відбувається в Україні. І стає так радісно на душі від того, що українські звичаї і традиції живуть і поступово, але неухильно відроджуються далеко від України, де мешкають її родимці, котрі знають, чиї вони діти і де їх коріння.
Приємно й те, що відродження духовності українців стало можливим завдяки сьогоднішній ідеології Казахстану та її зверхників.
Михайло Росошанський,
Павлодар
Світлини Інни Голованчук
