“Є люди, мов зорі... І якщо такі зорі згасають , то світло їхнього життя ще довго крізь роки, століття і далі сяє на землі...” Так писала про Олександра Кошиця народна поетеса з Богуславщини Ніна Півторацька. Безперечно, безсмертними на планеті залишились і пісні, і музика, і добрі діла Великого сина України – славного Композитора і хорового диригента Олександра Кошиця. Він увійшов до історії світового мистецтва як один із найвідоміших митців, якому судилося здійснити місію посланця України до народів світу.

Він розширив обрії світової хорової культури, розкрив перед світом образ феноменально обдарованого народу та найцінніші духовні надбання своєї нації – волелюбність, поетичне світовідчуття, рідкісної краси пісенність, де виявилось духовне єство і висока музична культура народу України.

До нашого народу ім’я Кошиця тільки повертається...

В діаспорі його назвали генієм... Там вітали, його талант, захоплювалися ним, розуміли його велич і вірили, що прекрасна творча спадщина буде невмирущою і шанованою в майбутніх поколіннях.

Що ж, нині, у незалежній Українській державі, його знають і вшановують, пишуть про нього гарно й велемовно, видали і його праці – “Спогади” та “З піснею через світ”. Готується до друку книжка Михайла Головащенка “Феномен Олександра Кошиця”, відкрито меморіальну стеллу у с. Тарасівці, що на Черкащині та музей О.Кошиця в СШ № 296 м. Києва.

Віддають данину пам’яті славному життєвому Подвигу. Бо як інакше назвати справу, що її завершив Олександр Кошиць? Він ніс людству справжнє неповторне знання про Україну, про її знедолений люд, і він же все життя поневірявся, не маючи змоги побачити рідну землю, повернутись до рідного народу.

Історики й мистецтвознавці Черкащини вважають, що їхня земля дала світові дві неповторні особистості – Шевченка та Кошиця. Тільки першого знають усі. Другого – переважно за кордоном.

В 1919 році Симон Петлюра приймає рішення про створення хорової капели, запрошує на керівника Олександра Антоновича Кошиця, котрий тоді жив і працював у Києві.

Згодом голова Директорії відряджає капелу у закордонне турне з єдиною метою – оповістити світ про Україну.

Українська республіканська капела під керівником О.Кошиця, дійсно показала світовій громадськості, що є така держава Україна і є український народ. Той далекий чужий світ вибухав шаленими оваціями, німів подивом, захлинався серцебиттям від незрівнянного мистецтва співу, глибоких образів, чарівністю українських народних і авторських пісень.

Величезний успіх хор Кошиця мав майже у всіх столицях Європи. Йому аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія. В 1922 році О.Кошиць із своїм хором їде в турне до Америки, де має ще більший успіх, ніж в Європі. Український хор, який очолює Кошиць, завойовує грандіозну славу В США, Південній Америці, Аргентині, Уругваю, Бразилії. З великим успіхом він концертує (1923-1924 ) по Канаді, Каліфорнії, Кубі, Флориді.

Красномовні відгуки в пресі: “Українці прийшли і перемогли”, “Олександр Кошиць є одним із найкращих європейських диригентів”.

Професор Паризької консерваторії Вонкен писав: “Я на старість перед смертю побував в раю”. Але повернутись Кошиць на Україну не зміг. Виїзд посланникові Петлюри було заборонено.

Попри тріумфи в Європі, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді, Кошиця все частіше мучила нестерпна ностальгія, тривожила звістка з батьківщини. Своїм друзям Беневським писав: “Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну”. На жаль, чи на щастя, бюрократична система узгоджень розтягувала такі процедури на роки. Востаннє в 1928р. прийнято повідомлення до Парижу, що його кандидатура на повернення в Україну не затверджена. Кошиць болісно прийняв цей удар. Вже пізніше, у Вінніпезі упорядкував щоденникові записи, видрукувані посмертно (“З піснею через світ”) та написав “Спогади”, інтенсивно працював над репертуаром віршового звукозапису.

Тяжку втрату Олександру Кошицю приніс 1943 рік: під час авіаційних випробувань загинув його син Дмитро. В листі до П. Маценка Кошиць сформулював декілька підсумків свого життя: попри усі спокуси, які траплялись йому в житті, він не зійшов з українського шляху і гідно проніс “найтяжчий в світі український хрест”.

21 вересня 1944р. Кошиця не стало. Поховано у Вінніпезі, Канада.

Але, на щастя, часи змінюються, й уславлене по цілім світові ім’я Олександра Кошиця повертається до рідного краю.

Глибоко шанують пам’ять О.Кошиця в Богуславі. Хорова капела Богуславського педагогічного училища, якою протягом чверті століття керує відомий майстер, Заслужений діяч мистецтв України Олексій Юзефович, носить ім’я Олександра Кошиця.

Капела – лауреат двох Всеукраїнських  конкурсів хорового мистецтва ім. Леонтовича, міжнародних фестивалів української духової музики. В своєму репертуарі широко популяризує невмирущі твори Олександра Кошиця.

В Богуславі, де вчився Кошиць, Києві та Каневі є вулиці, що носять його ім'я.

Нещодавно за підтримки Дарницької у м. Києві райдержадміністрації на чолі з головою М.П. Кирилюком був відкритий єдиний на Україні музей Олександра Кошиця в приміщені школи №296, яка розташована на вулиці , що носить ім’я талановитого музиканта. “Відкриття шкільного музею – подія державної ваги, – сказав голова держадміністрації Микола Кирилюк. – І нам удвічі приємніше, що це перший музей, перша наша ластівка в Україні. Тепер усі бажаючі, хто цікавиться історією України та її столиці, зможуть дізнатися, ім’я якого великого українця має одна з вулиць нашого району!”

Матеріали для експозиції надійшли від нащадків роду Кошиців, які проживають в Києві, Боярці, від знаних в Україні мистецтвознавців – М.Головащенка та Л. Пархоменка, від хору ім. О. Кошиця Богуславського коледжу, від хору ім. О. Кошиця з м. Вінніпега (Канада) із села Тарасівки, де мешкала сім’я Кошиців, з музею Богдана Лепкого, що в Бережани Тернопільської обл. та ін.

У школі працює гурток юних краєзнавців під керівництвом досвідченого вчителя історії Г.Ф. Зорівчак, налагоджено зв’язки з державними музеями Києва, Канева, Богуслава, м. Бережани Тернопільської обл. учнями сш №124 м.Москви та з шкільними краєзнавцями с. Тарасівки Черкаської області.

В музеї проводяться екскурсії, творчі вечори, зустрічі з дослідниками творчості О.Кошиця, музикознавцям, нащадками давнього роду Кошиців.

Створення музею сприяє пропагуванню культури рідного краю, дає багатий матеріал для розвитку національної самосвідомості підростаючого покоління.

Хочеться вірити, що музей стане згодом значним осередком культури і буде сприяти поверненню спадщини великих українців. Тепер учні часто слухають хорові твори великого композитора у виконанні хору ім. Кошиця Богуславського педколеджу камерного ансамблю “Канон” із Черкас, хору “Вирлиця” з Києва.

В рамках Урядової програми Року України в Російській Федерації делегація від музею побувала на Третьому Всеукраїнському фестивалі – конкурсі українських хорових колективів ім. Кошиця, який проходив в Москві.

Делегація привезла багато унікальних матеріалів для поповнення музею.

У цьому році, 12 вересня, виповнюється 130 років від дня народження Олександра Кошиця.

З нагоди відзначення знаменної дати в Києві організовується проведення фестивалю – конкурсу ім. Кошиця українських хорових колективів за сприянням Міністра культури України, та за ініціативою завідуючого кафедрою хорового дерегування Держаної Музичної Академії – А.П. Лащенка.

З нагоди відзначення 130 річниці з дня народження О.Кошиця в столиці України планується проведення Всеукраїнського фестивалю – конкурсу хорових колективів.

На вулиці, яка носить ім’я О.Кошиця, буде відкрито пам’ятний бюст композитору за сприянням Дарницької у м.Києві держадміністрації. Відкриття пам’ятника Олександру Кошицю та проведення Всеукраїнського фестивалю – конкурсу хорових колективів стане гідним внеском у відродженні славного імені видатного українського композитора, збереження його духовної спадщини та збагаченню культури українського народу.

Заступник директора школи,

керівник музею О.Кошиця

С.Літвінова.

Вул. О.Кошиця, 8 , сш №296

Тел: 565-12-47