Дуже пощастило, що ім’я Соломії Крушельницької зберіг і висвітлив київський музикознавець і патріот Михайло Головащенко, який з 60-х років почав збирати документи, спогади про її життя і творчисть. За довгі роки пан Михайло відшукав унікальні матеріали по всьому світу: в Аргентині, Сполучених Штатах, Польщі, Італії. Він зумів подолати великі фінансові проблеми і перешкоди КДБ. Головащенка можно вважати тим "п’єдесталом" на якому стоїть світлий образ Соломії Крушельницької.

Якщо на початку ХХ ст. ім’я Крушельницької було широко відоме у світі, то зараз воно відоме саме в Україні. Росіяни шанують Федора Шаляпіна, а його сучасниця, добра знайома і колега в Росії забута. Хто, як не українці Росії повинні повернути це ім’я з забуття, і пропагувати високе українське мистецтво?

До постаті Крушельницької товариство "Вербиченька" звернулось ще у 2000 році. Тоді ми вперше влаштували заход, присвячений видатній українській співачці. Спочатку така ідея вважалася фантастичною. Адже віднайти у татарстанській глибинці хоч якусь інформацію про Крушельницьку було просто неможливо.

Я звернувся до українців діаспори і материкової України. Нині покійна пані Тетяна Петрівна Анісімова (працівник апарату ОУР м. Москви) прислала книжку Валерії Врублевської про Крушельницьку. Пані Марія Галік, начальник відділу освіти Львівського МІОК допомогла сконтактуватися з Львівським музеєм Соломії Крушельницької і його директором пані Галиною Тихобаєвою. З музею надіслали нам численні буклети, афіші, фотознімки, інші матеріали про Соломію. Згодом пані Віра Боднарук зі Сполучених Штатів Америки надіслала книжку про Крушельницьку саме Михайла Головащенка. З цими інформаціями вже можно було влаштовувати заход. Мрія почала втілюватися у життя.

Урочиста зустріч відбулася в березні 2000 року. Біографічний текст читав я, музичні номери виконувала Тамара Єришканова, етнічна українка і професійна співачка. Свято пройшло дуже вдало і викликало певну зацікавленість не тільки українців, а і всієї інтелигенції міста.

Листування "Вербиченьки" з Львівським музеєм на цьому не припинилося. Згодом, коли ми під час наукової конференції побували у Львові, відбулася зустріч з його директором пані Галиною Тихобаєвою і працівниками, які є справжніми подвижниками святої справи збереження імені великої співачки. Музей розташований у колишньому  власному будинку Крушельницької, на вулиці, яка теж носить її ім’я.

Ніколи не забуду свого першого "побачення" з Крушельницькою і того сакрального трепету у душі! Її чудовий незвичайний ексклюзивний портрет на всю стіну у повний зріст, майстерно виконаний аквареллю на ледь помітному капроні - перше, що зустрічає гостей, переступивших поріг музею. А коли легенький подих повітря торкається фону - Соломія і взагалі наче ожива! Ніхто не заважає схилити голову, мовчки поговорити з нею, вибачитися за те, що можливо мало ми знаємо про неї, можливо щось знаємо не так, як воно справді було.

Наступного дня була можливість побувати на Личаківському цвинтарі, покласти квіти на могилу "нареченої Орфея", як називали її за життя. Мармуровий  Орфей з лірою у руках прикрашає могилу великої співачки.

Після проведеного у 2000 році заходу моя зацікавленість постаттю Крушельницької лише зросла. Я продовжував збирати матеріали, нові дані про її життя і творчисть. Віднайшов багато нового і цікавого, з,ясував декілька помилок у раніше віднайдених матеріалах.

Наприкінці грудня 2004 року, під час "помаранчевої революції", довелося мені побувати в Україні у Києві. У мене була адреса пана Головащенка і домовленість про зустріч. Я розраховував побути у нього години 1,5 - 2, але побачив таку незвичайну людину, таке щире бажання поділитися своїми надбаннями, знаннями про Крушельницьку і її епоху взагалі, що пробув у пана Михайла два вечори і вважаю, що це було занадто мало! Я почав дивитися іншими очима на деякі події тих часів, на деякі факти, почув те, чого не можна віднайти ні в одній книжці.

Повернувшись до Татарстану, потреба у новому проведенні літературно-музичної зустрічі, присвяченої Крушельницькій стала майже "фізичною". Почалася ретельна підготовка. Адміністрація міста допомогла домовитись з концертним залом музичного училища, адже саме там найкраща акустика. На міському телебаченні і у пресі було проведено попередній анонс нашої зустрічі. Були надруковані інформативні буклети, програмки і афіші.

У святі прийняли участь наші "сусіди по республіці" - українська громада "Батьківщина" з м. Набережні Човни. Приїхав Голова українського земляцтва "Дніпро" з м. Тольятті  Ростислав Миколайович Коляда.

 Зустріч відбулася 30 січня 2005 року. В фойє було влаштовано стенд, на якому розташовано всі віднайдені нами матеріали і інформації про життя Крушельницької: її фотознімки у різних театральних ролях, календарі, афіші, книжки, буклети. Зустрічала присутніх біля стенду, пропонувала слухачам інформативні програмки і відповідала на численні запитання Людмила Найденко. Відповідальною за оформлення сцени була Людмила Семіошина. Вийшло це у неї гарно і вдало.

На адресу нашої зустрічі надійшло урочисте привітання всім учасникам свята від директора меморіально-музичного музею Соломії Крушельницької у Львові пані Галини Тихобаєвої, а також від директора Міжнародного інституту освіти, культури і зв,язків з діаспорою при університеті Львівська політехніка пані Ірини Ключковської і начальника відділу освіти пані Марії Галік. Вітання надали нашому заходу особливої  урочистості і сприяли встановленню святкової атмосфери.

Відкрив зустріч хор "Вербиченьки" виконанням Гімну України. Сама літературна частина лекції була поділена на шість уривків, які перемежалися виконанням музичних творів, яке взяли на себе найкращі співаки нашого міста.

Ведучими вечора були дві чудові дівчинки в українських строях Марійка Савєльєва та Ксенія Гаврилова. Не зважаючи на російські прізвища, вони етнічні українки, які довгий час ходять до української недільної школи і є членами молодіжного гуртка "Лелеки". Вони оголошували виконавців, вручали квіти і пам’ятні сувеніри. Вони були справжньою прикрасою нашого свята. Взагалі участь дітей недільної школи у всіх наших заходах, їх  допомогу і причетність перебільшити просто не можливо.

Місто наше невелике і молоде, українців десь біля п’яти тисяч. Значно менше свідомих українців, об’єднаних у товариство і розбудовуючих на терені Татарстану український рух. Отакими заходами ми намагаємося створювати позитивний імідж нашої України. Ми є та дійсно "народна дипломатія", яка виправляє помилки і недоліки "великої політики" на місцях. Ми розповсюджуємо знання про видатних діячів великої української культури, прагнемо, щоб всі народи знали: українське мистецтво - це не тільки "гопак" та сумнозвісна Вірка Сердючка. Україна багата  численними діячами високого мистецтва світового рівню.

Голова українського товариства "Вербиченька" Євген Савенко.