Тарасове слово живе в Надіртишші
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Більшість українців вважають Тараса Шевченка головним поетом української землі та українців зокрема. Хоча сам Шевченко вважав себе кобзарем - відповідно назвавши й свою головну збірку – тобто, людиною, яка в українській середньовічній історії всього лише кликала свій народ на бій. Справжнього Шевченка досі не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами. А не прочитано його через те, що нецензурованого Шевченка можна знайти лише в останніх виданнях "Кобзаря". Популярність Шевченка пояснюється двома причинами. Перша – це надзвичайна архетиповість його творів. Образи Шевченка мають виражений національний характер, так що іноді просто незрозумілі іноземцям.
По-друге, сила слова Шевченка наштовхнулася на гострий запит в самому українському суспільстві. Шевченко й досі виконує функцію національного патріота і пророка: прочитавши його "Кобзар", будь-який українець обов'язково віднайде в собі ознаки "вертикалі", навіть якщо вже давно забув про них. Але як би його не розуміли і з ким би не ідентифікували, практично немає людини в світі яка б не знала, що Тарас – Великий Українець, духовний батько народу.
Надзвичайною постаттю для казахів і українців Казахстану є Кобзар. Невипадково відомий казахський письменник Габіден Мустафін констатував, що Шевченко був першим поетом і художником на казахській землі. Його можна вважати і першим Послом України в Казахстані. А наші сучасники називають його і першим українським цілинником. Підтвердженням великої шани до Кобзаря є і той факт, що практично в кожному місті та містечку нашої республіки є вулиці, названі на його честь. У містах Алмати, Актау і Форт йому споруджені пам’ятники, причому пам’ятник у м. Форт найвищий у світі.
Чотири українські громади Казахстану, серед яких і Павлодарська, носять ім’я Великого Українця. Починаючи з 1993 року, українці Павлодару щороку урочисто відзначають роковини народження Кобзаря. Не стала виключенням і 193 річниця народження Тараса Григоровича. На обласному радіо йому було присвячено випуск чергової радіопередачі „Українська родина”. А в українському відділенні школи національного відродження проведено конкурс декламаторів творів Шевченка та творів про нього. Переможцям і призерам - Маші Маслій, Кості Немченку та Сашку Хол матову - голова товариства Михайло Парипса вручив грамоти, дипломи та сувеніри. Пам’ятні сувеніри отримали всі учасники заходу.
Але головні дійства на честь Кобзаря відбулися в приміщенні міського культурного центру „Шанирак”. У затишному вестибулі центру організували розкішну книжкову виставку творів Шевченка та творів про нього. Одних лише „Кобзарів” різних періодів видань і видавництв було аж тринадцять. Прикрасою виставки були полотна члена товариства художника-аматора Михайла Ткача на шевченківську тематику та мальовничі пейзажі України. Дійство за традицією розпочалося музичними позивними товариства та співом відомого в Надіртишші українського народного хорового колективу товариства під керівництвом художнього керівника Петра Маслія, який виконав низку пісень на слова поета. Тематичною програмою керували ведучі вечора Лідія Адаменко та Петро Капчик, котрі протягом вечора знайомили присутніх з життєвою та творчою діяльністю Кобзаря і роками, проведеними на казахській землі:
Кріпацький син! Ти все віддав народу!
О, скільки мук за нього виніс ти.
Солдатську муштру, казахський степ, Аральську
та Каспійську воду.
Все пересилив, ідучи, до дальшої мети.
І незважаючи на заборону - писати й малювати,
Знайшов можливість це робити десять літ.
Зумів назавжди для казахів братом стати,
Про їх життя з твоїх малюнків дізнався цілий світ.
З вітальним словом виступив голова місцевої української громади Михайло Парипса, який розповів про шану до Кобзаря світової громадськості і казахстанців зокрема. З Шевченковими іменинами присутніх привітала заступник акіма Павлодарської області Ристи Жумабекова, відзначивши плідну діяльність української громади обласного центру, яка докладає чимало зусиль у зміцнення дружніх зв’язків між народами України та Казахстану, підкресливши неоціниму роль в духовному житті українства та світового суспільства творів генія українського народу.
Учасники свята щедрими оплесками зустріли виступ Надзвичайного і Повноважного Посла України в Казахстані, академіка Миколи Федосовича Селівона, який разом із першим секретарем Посольства В’ячеславом Георгійовичем Яренком завітав на гостини до павлодарських українців, щоб разом відзначити річницю народження Великого Шевченка. Український дипломат розповів землякам про намагання та досягнення України і Казахстану в економічних і культурних відносинах, про налагодження співпраці Української держави зі своїми співвітчизниками, констатуючи, що якраз Тарас Григорович проклав місток дружби між українським та казахським народами. Пан Селівон, виконуючи доручення Президента України Віктора Ющенка, під бурхливі оплески учасників свята, які вщент заповнили концертний зал центру, вручив орден України „За заслуги” 2 ступеня голові Павлодарського товариства української культури ім. Т. Г. Шевченка Михайлові Парипсі, який удостоєний цієї високої державної нагороди з нагоди 15 річниці Незалежності України за вагомий внесок у зміцнення дружніх зв’язків між Україною і Казахстаном та за популяризацію українського народного мистецтва за кордоном.
У цей вечір зі сцени лунали не тільки пісні на слова Шевченка та його вірші, але було виконано чимало пісенних творів, прочитано ліричних поезій на честь жіночого свята 8 березня, яке символічно межує з Тарасовим днем народження. Бажаними для глядачів були відомі в Надіртишші солісти українського товариства Анатолій Невмивако, сестри Ярина та Катерина Соколюк, Рима Юрченко, Людмила Радченко. Щедрі оплески звучали на честь павлодарського композитора Олександра Булатова за виконання авторської пісні на слова поета, голови української громади Кустанайської області Андрія Кирилюка „Принесла мені пісню лелека” та ветерана війни Михайла Гапона за вірш, присвячений Кобзарю. Виступив молодіжний гурт українського товариства „Калинове намисто”, майстерно виконавши низку ліричних естрадних пісень українською та казахською мовами. Вдало вписалися в програму свята зі своїми піснями і танцями самодіяльні артисти філіалу українського товариства з села Рождєственки, що в Павлодарському районі.
Святкування продовжилося в світлиці української громади на так званому „капусникові”, де чисельні активісти товариства разом із поважними гостями, якими у цей вечір були українські дипломати Микола Селівон, В’ячеслав Яренко і заступник Голови обласної асамблеї народів Казахстану Гульбарам Науразбаєва, читали вірші та уривки з поем Кобзаря, співали пісні на його слова. Дискутували про сьогодення та завтрашній день України і Казахстану. І було видно, що любов до рідного краю, солов’їної мови все ще жива… І мимоволі пригадуються слова Тараса:
„Обнімете ж, брати мої
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати”.
Михайло Голованчук,
м. Павлодар
