Звернення

Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради

до депутатів Державної Думи Російської Федерації

щодо визнання Голодомору 1932-33 років в Україні

актом геноциду українського народу

Шановні панове депутати!

Українці всього світу вшановують 75-у річницю Голодомору 1932-1933 років, який не тільки Верховна Рада України, але й парламенти дванадцяти країн світу - Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Литви, Парагваю, Перу, Польщі, Словаччини, Угорщини та Палата Представників Конгресу США - визнали геноцидом українського народу. Історичний факт Голодомору 1932–1933 років в Україні підтвердили понад 70 законодавчих органів різних країн світу.

Беручи до уваги:

-        добросусідські відносини між Україною і Російською Федерацією, між українським і російським народами;

-        необхідність збереження пам’яті про велику кількість жертв в Україні та шкоду, завдану Українському народові під час і внаслідок Голодомору 1932-1933 років;

-        визнання загальнолюдських цінностей та обов’язок держави захищати осіб, які постраждали внаслідок злочинних діянь;

-        злочинний характер дій тоталітарного режиму СРСР, вчинених проти життя та гідності людей під час Голодомору;

-        обов’язок держави розслідувати злочини проти людини і народу та надавати політико-правову оцінку цим злочинам,

а також будучи переконаними в тому, що жодне протиправне діяння режиму проти громадян не може залишитися непокараним або підлягати забуттю, приймаємо це

звернення, до депутатів Державної Думи Російської Федерації щодо визнання Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу.

Голодомор 1932–1933 років в Україні став апогеєм тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань українського народу, особливо проти українського селянства. Злочинне явище Голодомору 1932–1933 років в Україні підпадає під визначення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року „Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. Зокрема, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид „як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу”.

Суть злочинного характеру Голодомору, організованого навмисними діями тоталітарного радянського режиму, полягалє в:

1)      постійно триваючому придушенні устремлінь українського народу мати незалежну державу (голодомор 1921-23 років, придушення селянських повстань 1918-32 років, голодомор 1932-33 років);

2)      знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

-    проведення масового „розкуркулювання” селян;

-    насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

-    накладання на райони України, на селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі;

3)      ізоляції великих територій в сільській місцевості в низці областей України (внутрішня і зовнішня блокади) шляхом:

-        позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

-        заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

-        наказів про арешти селян, які виїхали самовільно з сіл;

-        оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій (шляхом встановлення загороджувальних застав на всіх шляхах);

-        заборони листування і поширення інформації про фактичне становище, цілковите замовчування голоду;

4)      впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму „чорних дощок”, що полягав у:

-        вивезенні з сільських територій усіх товарів та усіх засобів проживання;

-        насильницькій конфіскації у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

-        забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

-        забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні всіх кредитів.

Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор; мали місце акти канібалізму. За приблизними оцінками Міжнародної комісії юристів (створеної у 1988 році в складі провідних юристів Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США) мінімальні втрати населення України внаслідок Голодомору складають 8,075 млн. осіб або чверть усього населення республіки, що проживало на її території у 1926 році. Крім того, втрати населення України можна вивести наближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926 і 1939 років. Якби в Україні не було Голодомору і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 року до 1939 року дорівнював 16 %, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила би близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано в переписі 1939 року.

З метою вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років Члени Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради - представники українців усього світу - звертаються до депутатів Державної Думи Російської Федерації із закликом засвідчити свою прихильність до демократії, принципів моральності та історичної справедливості й визнати Голодомор 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу.

Сподіваємося, що таке визнання російськими парламентарями Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу стане не тільки доказом співчуття українському народові, але й дозволить запобігти повторенню жахливих злочинів геноциду в житті нинішнього і прийдешніх поколінь.

6 лютого 2008 р., м. Київ.

За Президію Української Всесвітньої

Координаційної Ради голова УВКР                 Дмитро Павличко