1. Насамперед було б необхідно створити уніфіковану мапу україністичних центрів у світі, також і в електронному варіанті, з метою зробити можливою безпосередню й швидку комунікацію між ними, обмін інформацією, вибір партнерів для співпраці, координацію та реалізацію домовленостей.

2. Цікавою на перспективу сферою нового напряму укра-їністики була б не біполярна, а поліцентрична співпраця. Така цілеспрямована співпраця українських, американських та європейських учених над спільними проектами (конґреси, дослідження, видання) збагатила б необхідний для сьогоднішньої науки плюрідисциплінарний контекст українознавства, розширила б його тематичний, проблемний та термінологічний горизонт.

3. У межах видавничої політики слід було б звернути більшу увагу на видання комплексного характеру мовами основних європейських країн (підручники, антології, словники, інформаційні та бібліографічні видання), які мали б стати сучасними інтерпретативними ключами для української цивілізації як такої. Історія, історія літератури, культури, мови, релігії, антології, двомовні словники – це першочергові інструменти для роботи іноземних учених над українською тематикою. Натомість не лише відчутний брак подібних видань, але незрідка немає елементарної інформації навіть про наявні видання (наприклад, така ґрандіозна подія, як вихід у світ німецького перекладу «Історії української літератури» М. Возняка, який здійснила Анна-Галя Горбач, має украй редуковану наукову рекламу, незважаючи на щонайвищий рівень цієї праці та її потрібність для фахівців широкого славістичного радіусу).
До слова, в Італії ми нині працюємо над антологією української літератури від давнини до сучасности (мінімум у двох томах). Антологія запланована до реалізації як спільний проект Києво-Могилянської академії та Міланського університету (керівником проекту є професор цього університету Джованна Броджі). Мені зокрема відомо, що подібні ініціативи започатковуються у Франції та Німеччині, відтак була б дуже бажаною координація зусиль.
Принагідно я хотіла б звернутися до зацікавлених осіб із проханням розглянути можливість фінансово підтримати роботу й надрукування академічного італійсько-укра-їнського словника. Цю працю нині провадить блискучий фахівець – перекладач-англіст й італознавець зі Львова Мар’яна Прокопович, яка давно працює над цим проектом, не маючи жодної підтримки від жодної української наукової інституції і маючи натомість постійну відмову з боку американських (неукраїнських) фундацій. З огляду на активізацію українських студій в Італії та дедалі динамічнішого культурного зв’язку між нашими країнами такий словник був би якісним кроком уперед у стосунках України не лише з Італією, а й у цілому із Західною Європою.

4. Доконечною необхідністю є терміновий перегляд політики перекладних видань української літератури у світі, насамперед у Європі. У цьому питанні, мені здається, варто було б створити міжнародну комісію експертів, яка розпочала б роботу над проектом перекладних видань української літератури на Заході. Йдеться про вивчення дина-міки едиційних інтересів, про вироблення нових критеріїв добору творів для перекладу, відповідних до потреб і пріоритетів сучасних західних видавництв.

5. І насамкінець я пропоную вважати кафедру україністики у Римському університеті та Італійську Асоціацію Українських Студій, дуже активну сьогодні, однією з ланок перманентного систематичного – і системного – зв’язку між: українською, американською та європейською україністикою. Природна річ, кафедра чи Асоціація є науковими центрами, а не комплексними інституціями з численними людськими, професійними та фінансовими ресурсами. Але, взявшись до роботи спільними зусиллями, я переконана, що ми зможемо виробити нові принципи взаємодії, які були б взаємно корисні всім трьом сторонам. А всі разом у цей складний і сповнений небезпек час ми тим самим могли б сприяти процесу послідовної та незворотної інтеграції України в Європу майбутнього.