– Пане професоре, 9 грудня у Москві відбулося зібрання українського активу діаспори. Розкажіть, де проходило зібрання, хто брав участь і що було на порядку денному?

С.П.: 9 грудня відбулася нарада активу новоствореної АУГР в Українському Культурному Центрі на Арбаті в Москві. Збір був приурочений до завершення Року України в Росії, якраз у ці дні в Москві перебувала делегація з Києва і пройшли офіційні урочистості, присвячені цій події. Ми мали можливість познайомитися з новим прем’єр-міністром України Віктором Януковичем, який відвідав УКЦ, а також побувати у Большому театрі, де відбулися кульмінаційні події.

На нашій нараді обговорювалася ситуація безвладдя в українському русі Росії, що склалася після провального ІІІ Конгресу українців Росії у квітні минулого року. А безвладдя, як усім відомо, виникло внаслідок грубого порушення Статуту ОУР, коли на непедбачений статутом 3-й термін став «обиратися» колишній голова О.Руденко-Десняк. Більшість поважних регіональних керівників, які, власне, і проводять конкретну роботу, сьогодні не можуть визнавати легітимними нав’язані рішення ІІІ Конгресу. Результат очевидний і деструктивний — безвладдя на федеральному рівні.

Треба, правда, зазначити, що певною мірою легітимною є Координаційна Рада, очолювана Павлом Поповичем (Москва). Дякуючи йому, ми і зібралися на вищезгадану нараду. Якраз навколо такої фігури може гуртуватися здорове ядро російського українства. На нараді, крім мене, були присутні керівники: В.Халіманчук (Сургут), М.Жигло (С.-Петербург), О.Яременко (Пенза), В.Дорошенко (Уфа), С.Крижанівський і В.Зорич (обидва — Москва). Були запрошені П.Яремчук (Сургут) та В.Манович (Новосибірськ), але не змогли приїхати. До речі, шановний Микола Жигло своїм приїздом підтвердив свою участь в АУГР, що ставилася раніше нашими опонентами під сумнів.

– Які рішення було прийнято?

С.П.: Прийнято рішення про скликання позачергового Конгресу українців Росії у квітні 2003 року. Головну увагу було зосереджено на аналізі нинішньої ситуації в нашому русі і тому головним доповідачем був П.Попович. Узгоджували також деталі Статуту АУГР.

– Хто входить до Оргкомітету позачергового Конгресу, хто які функції виконує? Адже фактично ми знаходимося у ситуації, подібній до грудня минулого року — до Конгресу 4 місяці.

С.П.: До Оргкомітету входять усі керівники організацій, що ввійшли в АУГР. Гадаю, що в такому складі особливих проблем не буде, тут якраз нема тих, хто рветься в «гетьмани». А головною проблемою буде фінансування Конгресу.

– Яка ситуація нині в ОУР? Чи Ви є заступником Голови ОУР (Руденка-Десняка), чию легетимність Ви не визнавали після ІІІ Конгресу? Чи керівництво ОУР звітує нині за свою роботу та фінанси? І якщо ні, то чи Ви особисто відчуваєте відповідальність за ситуацію в ОУР?

С.П.: Ситуація в ОУР коротко охарактеризована вище. Жодних звітів від «московської групи», звичайно, не було.

Із сказаного витікає очевидне: не визнаючи легітимності нинішнього керівництва, не можу вважати себе заступником Голови ОУР. Про це я заявив ще тоді, на ІІІ Конгресі. Мені важко говорити про роботу О.Руденка-Десняка, я її не відчуваю. Не чув, щоб про неї позитивно свідчили й інші. Негативного — хоч відбавляй. Задля справедливості маю відзначити, що заходи УКЦ на Арбаті відбуваються регулярно, про що довідуюсь із електронної пошти, яка надходить з УКЦ. Але ОУР тут ні при чому.

Відповідальність за нинішнью ситуацію, гадаю, відчуваємо ми всі, але завжди треба вчасно робити висновки. І перш за все тим, хто пішов на порушення Статуту ОУР, і іншим, що вкотре повірили у «гарну» акторську гру і не прислухалися до аргументів опозиції. Впевнений, що за останній рік таких у наших рядах поменшало.

– Чи були у Вас контакти з О. Руденком-Десняком, Ю. Кононенком, О. Григоровичем та іншими членами «московської групи» впродовж Вашого перебування у Москві?

С.П.: Детальну розмову я мав лише з одним із представників так званої «московської групи» В.Семененком. За межами офіційної трибуни він завжди проявляє здоровий глузд, так було і цього разу. З ішими — лише ввічливо привітався.

– Ю.Кононенко у своєму Відкритому листі зробив політичну заяву, що у випадку підтвердження факту, що відома «Заява регіональних керівників ОУР» має реальні підписи, ситуацію буде розглянуто у статутному порядку тими, хто вважає себе керівництвом ОУР? Чи була подібна розмова з Ю.Кононенком з приводу «Заяви регіональних керівників ОУР» і якісь статутні наслідки?

С.П.: Заяви Ю.Кононенка я не сприймаю надто серйозно, бо не вважаю його самостійною (у цій ситуації) фігурою.

– Відомо, що в нинішній момент лідер «Регіонів АУГР» Павло Попович займає кабінет в УКЦ. Чи Ви могли б детальніше розповісти про його функції та службову позицію?

С.П.: Павло Попович по праву займає в УКЦ 205-й кабінет як голова Координаційної Ради, сьогодні, по суті, він єдина легітимна фігура в українському русі Росії. І йому треба допомагати. Попович хоче консолідувати українство Росії, робить це відкрито, прислухається до порад, переймається проблемами зацікавлено. Він — органічний лідер. Мав можливість переконатися у його готовності до колективної роботи і колективних рішень. А це якраз те, чого ми не бачили у попереднього керівництва. До речі, робочий телефон Павла Поповича (095)-737-04-57 (телефонувати у вівторок і четвер після 14 години). Обговорюються будь-які питання.

– Пане професоре, поясніть, у якому напрямку ідуть події у нашому русі? Чи «Регіони АУГР» виходять з ОУР, чи залишаються фракцією в ОУР? Чи це питання перенесено до вирішення позачерговим Конгресом українців Росії? Чи «Регіони АУГР» бойкотують О.Руденка-Десняка, чи це питання також перенесено до вирішення на Конгресі? Як ідуть справи у суді з розглядом порушень Статуту ОУР на ІІІ Конгресі (займався цим, як пригадуємо, Віталій Зорич)? Чи Павло Попович у якихось публічних документах чи виступах роз’яснив свою програму розвитку українського руху? Чи буде створено Комітети АУГР, як планувалося до ІІІ Конгресу?

С.П.: Нічого особливого в нашому русі не сталося, бо ми і раніше працювали на місцях без допомоги з Москви. Наші надії на допомогу об’єднуючої структури федерального рівня, на жаль, поки-що не виправдалися, підтримка була мінімальною, символічною. З яким знаком (плюс чи мінус) оцінювати закон про НКА (до якого якесь відношення мало попереднє керівництво) однозначно не скажеш. А що ще було в позитиві? Три беззубих числа «Українського огляду»? Зневажливі репліки на адресу нашої діаспори під час виступу на Заході? Тому до того моменту, поки ми мали неефективну федеральну структуру, участь у керівництві не мала якогось сенсу, а як ця публіка прислухалася до критики, ви знаєте.

Судова справа про нелегітимність рішень ІІІ Конгресу продовжується. Створення тих чи інших Комітетів АУГР — справа майбутнього Конгресу, але наші попередні пропозиції у цьому напрямку сприймаються позитивно.

– Дякуємо Вам за інтерв’ю. Бажаємо Вам у Новому році успіхів у науковій роботі та в особистому житті.