Українська Всесвітня Координаційна Рада разом з міністерствами закордонних справ, культури, освіти і науки, Державним комітетом у справах національностей та міграції України з 15 по 24 грудня 2002 року провела другий етап Європоходу українців по російсько-українському прикордонню під назвою «Консолідація-2002». Метою акції було ознайомлення з життям і побутом українських громад та проблемами українців Білгородської, Воронезької, Курської, Ростовської областей і Краснодарського краю.

Під час походу відбулися численні зустрічі, круглі столи, конференції за участю укра-їнської делегації і представників українських громад та українських організацій, місцевих органів влади, засобів масової інформації.

Значна частина нинішньої Брянської, Білгородської, Курської, Воронезької, Ростовської областей та Краснодарського краю історично була заселена українцями. Вони мають право на культурно-національну автономію, якою користуються в цивілізованих країнах усі подібні територіальні громади — угорці у Румунії, німці у Франції, поляки у Литві, румуни, угорці, греки, росіяни — в Україні. Однак російська влада російсько- українського прикордоння послідовно проводить політику сприяння штучній асиміляції українського населення. Тому головний висновок, який зробили члени делегації, полягає в тому, що українці регіону перебувають у складному становищі. Воно зумовлене двома основними чинниками: примусовою асиміляцією укра-їнців з боку Російської Федерації та невизначеною політикою української держави щодо захисту і підтримки національно-культурних інтересів місцевого українського населення.

Під час поїздки члени делегації переконалися у цілковитій відсутності в регіоні українських шкіл, бібліотек, україномовних ЗМІ, культурно-мистецьких закладів тощо. Водночас захисту, підтримки і вільного розвитку потребує українська мова, як мова однієї з національних меншин, що гарантується Законом РФ «Про культурно-національну автономію».

Вразила атмосфера запопадливості, настороженості і відвертого несприйняття російськими держслужбовцями і вченими всього українського. Приналежність до свідомого українства, відстоювання своїх національно-культурних цінностей, найменша спроба створити національно-культурну громадську організацію однозначно тлумачиться недоброзичливо. Причетність до українства у згаданому прикордонні сьогодні ототожнюється з неблагонадійністю. Свідченням цьому є оргвисновки місцевих органів влади та керівників установ щодо активістів і лідерів українських громад, які зустрічали делегацію української громадськості.

Чинне законодавство Російської Федерації передбачає захист прав і свобод національних меншин. Йдеться про рівень його застосування, який на російсько-українському прикордонні залишається надто низьким. Плекання і захист цих прав і свобод — невід’ємний обов’язок Президента Російської Федерації.

Шановний Володимире Володимировичу, Українська Всесвітня Координаційна Рада від імені всіх її членів висловлює сподівання на щонайшвидші позитивні зміни у політиці російської та української держав, спрямовані на належну підтримку і розвиток української національної меншини в Російській Федерації, зокрема на налагодження усталених міжнародним співтовариством форм роботи з українцями, які заселяють землі російсько-українського прикордоння.

За Українську Всесвітню Координаційну Раду
Михайло Горинь