— Думаю, що Єгипет без сумнівів був першою африканською землею, куди добиралися наші предки — для цього досить глянути на карту. Грецькі поліси на українській території задовго до нашої ери торгували не лише воском, хутрами чи медом від скіфів чи антів, а й рабами. Територія Єгипту вже в IV-му столітті до н.е. була завойована Александром Македонським, отже ці “прото-українці” могли потрапляти на береги Нілу понад два тисячоліття тому. На жаль, такого типу експорт українців в Єгипет тривав і в новіші часи.

— Завдяки спільній науковій розвідці, яку я мав честь зробити тут в Каїрі разом з моїми колегами-дипломатами Грузії, встановлено, що серед керівників єгипетського суспільства, так званих мамлюків, в ХVI -ХVII століттях зафіксовані вихідці з України. Мамлюки — унікальне явище. Щоб не відволікатись, скажу лише, що арабська правляча верхівка виховувала з рабів-слов’ян собі гвардію, яка врешті захопила владу і правила Єгиптом практично з XIII до кінця XVIII століття. Раби були здебільшого з Балкан, Кавказу та з України. Один з таких рабів, що піднявся до рівня санджак-бея, тобто одного з чотирьох вищих правителів Єгипту наприкінці XVIII століття, був сином бахмутського козацького отамана, його звали Симон Кирилович Рущенков (Рущенко, Рутченко). Його ім’я збереглося в хроніках з огляду на видатне його становище — але, напевне, сотні, а може й тисячі, безіменних українців жили і воювали в Країні пірамід в ті далекі часи.

— Я звернувся з листом до краєзнавців міста Артемівська — колишнього Бахмута, на історичний факультет Донецького університету з проханням, якщо є змога, знайти місцеве коріння цього відомого в єгипетській історії діяча, та й взагалі, звернути увагу на цю маловивчену в історії України сторінку. Сподіваюсь отримати відповідь.

— Звичайно. У пізніші часи вона кілька років поспіль жила, творила і лікувалася саме тут. Леся перебувала в Александрії, Каїрі, але найбільше — в Хелуані, колись окремому від Каїра містечку з цілющим сухим повітрям та теплими мінеральними джерелами. Нині Хелуан — місце розташування величезного металургійного та двох цементних комбінатів, багатьох заводів, відомого університету з технічним ухилом. Від Великого Каїра його відділяє лише 30 км. І все ж вілла, в якій мешкала поетеса — “Вілла Тавфік”, — збереглася до наших днів. З огляду на вік знаходиться вона у доволі прикрому стані, але оскільки нині це — частина жіночої школи, то доступ до неї, а тим більше згоду на якесь облаштування тощо отримати, схоже, нереально.

— Спершу існували плани саме в Хелуані увічнити пам’ять про перебування Лесі Українки в Єгипті. Згодом вирішено було зосередити зусилля на Александрії. Тут Леся ступила колись на землю фараонів. Крім того, нині Александрія — величезний 10-мільйонний мегаполіс, культурний, інтелектуальний, історичний, туристичний центр. А оскільки нині єгипетський уряд за сприяння ЮНЕСКО та багатьох країн-донорів закінчує відновлення знаменитої Александрійської бібліотеки, зруйнованої понад півтори тисячі років тому, ми маємо плани встановити барельєф в пам’ять Лесі Українки на стіні бібліотеки. Це було б логічно, якби саме вона репрезентувала Україну в старовинній і суперсучасній Александрійській бібліотеці.

— Воно тут тільки налагоджується. Власне, як і Україна, відроджена лише 10 років тому. Українство в світі, крім країн, де воно користувалось державною підтримкою, як от в Канаді, Аргентині, Австралії, США та деяких інших, вільно, природно розвиватися не могло. Або ти мусив ставати “радянським” з усіма випливаючими наслідками, або тебе дискредитували в очах країни перебування. Про це дбали посольства СРСР. Нині намагаємось, мірою сил і здібностей, створити якийсь осередок українства в АРЄ.

— Єгипетських громадян українського походження в Єгипті небагато. Здебільшого — дружини єгиптян, які колись навчалися в українських навчальних закладах у 70 — 80-ті роки, є й молодші, котрі одружилися 3 — 5 років тому. З огляду на це Посольство підтримало ініціативу створення Українського жіночого клубу в Єгипті. Дружини дипломатів теж відвідують його заходи. Вхід чоловікам туди, зрозуміло, не заборонений — декотрі українки приходять з усією родиною.

— У цьому зв’язку згадую святкування Українського Різдва, яке організував клуб. Його відзначали на території Посольства. Був холоднючий, як за місцевими умовами, вечір, лише +100С, це була найхолодніша ніч у році. А на столі — українські страви, кутя, рушники, наша народна і сучасна музика, дітлахи аж в’ються під ногами, потім дитяча група колядки виконувала... Вірите, у багатьох сльози в очах стояли: скільки років не мали люди неформального, живого спілкування!

— Знаєте, я не хотів би, щоб створилося враження, ніби оце щось вирішили — і зробили. Сьогоднішні скромні успі хи — це результат всіх десяти років українсько-єгипетських зв’язків. У 1993 році відкрили посольство. У 1999 придбали власність і почали її перебудовувати на дипломатичну установу. А паралельно налагоджували контакти з громадськістю, “себе показували”. Тому й відроджується українство.

— Для себе, для “домашнього”, так би мовити, використання створили “суботню” українську школу. Навчаються в ній шість дітей співробітників дипустанови. Уроки ведуть дві професійні вчительки — дружини дипломатів. Читають історію, мову, літературу. Раз на тиждень. Безкоштовно. Підручники возять батьки. Важко? Незвично? Так, але потрібно і цікаво. Інтерв’ю взяв

Володимир МУЗИКА - журналіст
Київ-Каїр