«Якби я мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би французьку землю», – цими словами Шарля де Голя розпочався вечір-презентація книги Михайла Андрусяка «Брати грому». Ведучий Василь Овсієнко, зробивши невеликий екскурс в історію УПА, зізнався, що довго не міг почати читати книгу, насичену силою-силенною документальних фото. Саме вони зупиняли на собі погляд, тримали й не відпускали. «Якби ті дві тисячі людей з книги – залишилися жити, народили дітей, запліднених національною ідеєю, то який би нині був могутній український народ!» – зазначив п. Василь.

Далі відбулося благословення вечора настоятелем Української греко-католицької церкви на Аскольдовій могилі о. Ігорем. Спільною молитвою чотири священики закликали всіх присутніх боротися з тими силами, які хочуть розвалити національну державу.

Михайло Андрусяк, ледь стримуючи хвилювання, коротко розповів про роботу над книгою, про її героїв – звичайних людей, яким судилося стати легендарними борцями із звироднілими окупантами, витерпіти тортури в більшовицьких катівнях і залишитися справжніми українцями. Це літопис героїчно-трагічного періоду української історії, який охоплює період від польсько-німецько-більшовицької займанщини до днів проголошення незалежності України. Головні герої книги – сотенний Кривоніс – Мирослав Симчич, який шість років воював в УПА проти німецьких, мадярських та більшовицьких загарбників, політвиховник УПА Теодор – Василь Блясецький чотири роки воював, десять провів на каторзі і все життя під чужим іменем), підпільниця Христя – Дарія Кошак і юний повстанець Жук – Юрій Паєвський у сімнадцять років засуджений на смерть. Бог їх усіх зберіг, щоб ми могли дізнатися правду.

УПА – явище унікальне, її масштабна боротьба не має аналогів у світі. Розпочавшись 1942 року, вона охопила майже всю Україну, сягнула Кавказу і Кубані. Остання криївка пала в Івано-Франківській області у 1957 році. Останній борець – Ярема – вийшов з підпілля у 1991-му! На щастя, ще живі деякі учасники тієї страшної війни, які можуть нині засвідчити нащадкам про національних борців. Один з них – головний герой «Братів грому» Мирослав Симчич.

Людина-легенда, яка провела в радянських тюрмах і концтаборах 32 роки 6 місяців і 3 дні, яка має за плечима 80 років життя, бадьорою і легкою ходою піднялася на сцену Будинку Центральної Ради, тримаючи за руку маленьку онуку. Дівчинка разом з квітами подарувала дідусеві та всім присутнім поезію. Пан Мирослав про себе майже нічого не розповів, сказав лише, що не збирається йти на пенсію, буде працювати доки стане сил. Розповідав переважно про своїх бойових побратимів, дякував їм за те, що лишився живий.

У залі серед шанованого товариства були присутні двоє синів п. Мирослава з дружинами та дітьми. На жаль, відсутня була мати родини, яка через хворобу не змогла приїхати до Києва. Її, свою кохану і єдину, п. Мирослав зустрів в одному з небагатьох міст, де йому дозволили оселитися після відбуття довгого терміну ув’язнення, у Запоріжжі. Історія їхнього кохання віддзеркалена на сторінках книги «Брати грому». Побратися в радянські часи у Запоріжжі з бандерівцем – це було на кшалт подвигу. Доля віддячила подружжю Симчичів, подарувавши їм чудових дітей та онуків.

Затамувавши подих, всі присутні, яких не могла вмістити зала, слухали розповідь Мирослава Симчича, а також фрагменти з книги, майстерно прочитані Віталієм Розстальним. Юні вокалісти з дитячого гурту «Коралі», маленький артист Андрійко Лузан, відомі співаки Тарас Компаніченко та Василь Бокач подарували присутнім пісні та поезії. Своїми спогадами поділилися поет Дмитро Павличко та письменник Євген Сверстюк, мати Валерія Марченка п. Ніна. Завершив вечір Михайло Горинь голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Секретаріат якої став організатором цього заходу.

Світлана ОСТАПА – прес-секретар УВКР