УКРАЇНСЬКА ВСЕСВІТНЯ КООРДИНАЦІЙНА РАДА
UKRAINIAN WORLD COORDINATING COUNSIL
 ПРО УВКР  СТРУКТУРА УВКР  НОВИНИ  ПРОПОЗИЦІЇ ПРО СПІВПРАЦЮ  УКРАЇНСЬКИЙ КАЛЕНДАР  ГОЛОВНА
ПРО УВКР
СТРУКТУРА УВКР
ДІЯЛЬНІСТЬ УВКР
ФОРУМИ УКРАЇНЦІВ
ВІСНИК УВКР
ФОТОГАЛЕРЕЯ
АРХІВ РАДІОПЕРЕДАЧ
ПОШУК


 ВІСНИК УВКР Вісник за 2002 рік Жовтень Еволюція засад ОУН та УПА


Будучи з кінця 30-х років активним учасником національно-визвольного руху за відновлення державної незалежності і соборності України, я мав щасливу нагоду не тільки боротися за реалізацію політичної програми ОУН, а згодом й УПА, але й тією чи іншою мірою прислужитися формуванню нової політичної концепції, яка в загальних рисах у серпні 1943 року була схвалена Третім надзвичайним збором ОУН, а в липні 1944 року конкретизована і доповнена Українською Головною визвольною радою.

Загальновідомо, що основні ідеологічні і політичні концепції ОУН створювалися на теоретичних засадах ідеологів інтегрального націоналізму, головним чином Дмитра Донцова, Сціборського й інших вітчизняних та зарубіжних філософів і соціологів. Донцов, а вслід за ним і керівництво ОУН вважали, що головний урок поразки національно-визвольної боротьби та втрати державної незалежності, а також тієї реальної ситуації, в якій після цього опинився український народ, диктує необхідність відмовитися від «гнилої демократії» та створення авторитарної організації, здатної реалізувати ідею самостійної та соборної України. Саме у зв’язку з цим вони різко критикували і відкидали погляди не тільки видатних діячів українського відродження – Драгоманова, Павлика, Грушевського та інших, але насамперед, творів Центральної Ради, ОУН та ЗУНР. Керівництво ОУН таким чином спрямувало національно-визвольний рух не в демократичне, а в авторитарне русло. Утвердженню цих принципів у діяльності ОУН сприяла і націонал-фашистська ідеологія, загалом політика Третього рейху щодо перегляду Версальської системи договорів, яка проводилася під демагогічними гаслами права націй на самовизначення.

Ці ідеологічні засади мали вирішальний вплив і на зовнішньополітичну орієнтацію ОУН на Третій рейх, як на єдину реальну силу у боротьбі за реалізацію основного її постулату – відродити незалежну і соборну Українську державу. Це особливо відверто, а головно безкритично керівництво ОУН демонструвало наприкінці 30-х, зокрема під час існування Карпатської України, що, на нашу думку, мала перспективу збереження та розвитку тільки в складі Чехо-Словацько-Української федеративної держави. Тому логіка політичної боротьби підказувала необхідність зміцнення, а не розхитування єдності і цілісності цієї федеративної держави. Адже Гітлер, прагнучи анексувати всю Чехо-Словаччину, штучно роздмухував міжнаціональні конфлікти, створюючи, таким чином, сприятливі умови для її розчленування та остаточної окупації. На жаль, керівництво ОУН, засліплене демагогічними заходами Гітлера та німецько-фашистської преси до словаків й українців виступити проти засилля чехів, фактично підтримало цю провокаційну пропаганду. 22 січня 1939 року січовики, керовані ОУН, під гаслами «Батько Волошин – вуйко Гітлер» провели багатотисячну демонстрацію в Хусті, яка завершилася сутичками з чеськими військами генерала Прхала. Зрозуміло, що такі і подібні дії не були в інтересах будівництва української державності, навпаки, вони прискорювали її падіння та окупацію Закарпаття Угорщиною.

Прикро, але подібних помилкових та недостатньо виважених дій керівництв ОУН пускалося і в процесі підготовки та реалізації нацистсько-радянських угод у серпні-вересні 1939 року та на початковому етапі радянсько-німецької війни. Відомо, однак, належне принциповості керівництв ОУН, його мужності і здатності зробити висновки зі своїх помилок та з уваги на зміну зовнішньо- і внутрішньополітичних обставин визначити нову тактичну і стратегічну концепцію боротьби за незалежну і соборну Українську державу.

З уваги на те, що Гітлер та його оточення рішуче виступило проти Акту 30 червня 1941 року щодо проголошення державності України, арештувало керівників та активістів ОУН, а також здійснювало жорстоку окупаційну політику та встановлювало правила нацистського режиму в поневоленій Україні, ОУН перейшло до тактики боротьби на два фронти — проти імперського Радянського Союзу та фашистського Третього рейху і приступило до формування Української повстанської армії. На формування нової соціально-політичної програми та утвердження демократичних принципів у діяльності ОУН вирішальне значення мала також незвична ситуація, в якій опинилися похідні групи на території Наддніпрянської України. Як свідок та активний учасник тих подій можу ствердити таке.

Відомо, що в Галичині, яка до війни була головною базою дій ОУН, визвольна боротьба відбувалася в рамках двох концепцій: так званої органічної революційної. Органічна концепція полягала в тому, щоб у рамках політичного устрою, який тоді існував у Польщі, розбудувати національне життя на окремих відтінках, посилювати національний потенціал і на тій базі домагатися політичної автономії. Революційна концепція мала своїм завданням нищити тодішній політичний і соціальний устрій та будувати новий український порядок. З падінням 1939 року Польської держави органічна легалістична концепція втратила основи існування. Революційна концепція виходила з позиції, що боротьбу за Українську державу в польській дійсності треба проводити революційними методами. Однак вона не могла вийти за рамки польської дійсності та дати ширшу концепцію побудови Української держави і шляхів боротьби за неї в рамках соборної України, тобто з урахуванням підрадянської дійсності.

Таку концепцію побудови Української держави, а також шляхів боротьби за неї міг дати революційний рух, який щойно зустрівся з східноукраїнською дійсністю і врахував процеси, що там відбулися. Це могло здійснитися практично лише шляхом поповнення революційних лав новими людьми з підрадянської України.

1941 року на центральні українські землі галицькі націоналісти йшли тільки з самою ідеєю самостійності держави і з думкою революційними методами здобути ту державу. Але рівночасно з цим, націоналістичний рух, як продукт західноукраїнських умов під польською дійсністю, з певним урахуванням тих сил Західної Європи, що боролися проти Версальської системи, відстоював концепцію монопартійності та тотального контролю суспільства.

Євген СТАХІВ

 


ENG | UKR
НОВИНИ
АНАЛІТИКА
ПРОПОЗИЦІЇ ПРО СПІВПРАЦЮ
УКРАЇНСЬКІ ЗМІ СВІТУ
УКРАЇНСЬКИЙ КАЛЕНДАР
ГОСТЬОВА КНИГА
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
ОБГОВОРЕННЯ
При використанні матеріалів посилання на www.uvkr.com.ua
є обов'язковим.
01004, Київ, вул. Горького 3-б, тел. 287-22-41





© УВКР, 2004