Весна 1998 року, на відміну від нинішньої, була теплою та сонячною. Ніщо, здавалося, не віщувало тривогу, але 2 квітня пронеслася перша траурна хвиля над бурхливим потоком українського відродження в Придністров’ї. Саме цього дня, п’ять років тому, трагічно обірвалось життя першого голови Кам’янського районного товариства української культури імені Т. Шевченка та першого голови Спілки українців Придністров’я Олександра Бута. Йому було лише 50, він мав багато планів на майбутнє, але передчасна смерть жорстоко вирвала його з життя на найвищому зльоті людської думки, талану й мудрості.

Сьогодні з приводу діяльності Олександра Миколайовича висловлюються різні думки. Та що б не говорилося, однак залишаються факти. Олександр Бут не сидів склавши руки, а діяв. З газет, які залишилися на його робочому столі в кабінеті голови держадміністрації Кам’янського району, вимальовується картина тих подій, що відбувалися в Придністров’ї під час становлення республіки.

Коли цей малесенький клаптик землі на лівобережжі Дністра став «гарячою» точкою, українські газети «Вісті з України», «Молодь України», «Вінницька газета», «Поділля» надрукували на своїх сторінках інформацію про події, які розгорнулись в Придністров’ї, і про перші кроки української громади назустріч загальній біді. Щоб припинити війну, на І Всеукраїнське Віче Придністров’я у старовинному селі Рашків Кам’янського району зібралось майже п’ять тисяч українців, які репрезентували українські громади всіх населених пунктів Придністров’я. Їх скликав перший ватажок української громади регіону Олександр Бут. До Президентів, до Урядів Молдови, України, Росії, до місії НБСС, до Міжнародного суду в Гаазі та до українців усього світу полетіли звернення. Люди просили захистити їх і припинити братовбивчу війну в Придністров’ї.

На сторінках місцевих газет «Гомін» (газета української громади в Придністров’ї), «Братерство» (газета Кам’янського РТУК ім. Т. Шевченка) зафіксовані всі визначні події, які відбувалися у краї протягом тих семи років, коли О.М. Бут очолював Спілку українців Придністров’я, захищаючи інтереси української громади. Серед організованих ним заходів – І з’їзд українців Придністров’я в багатостраждальних Дубосарах у березні 1993 року, свято української культури в м. Рибниця у вересні 1994 року, ІІ з’їзд українців в м. Тирасполь у березні 1995 року, конференції районних товариств української культури, свята української книги, Шевченківські дні та ін.

Йому було важко, тому що всі стежки до неньки-України він торував першим. А його послідовникам залишилось продовжувати справи першопроходця.

В дні народження Олександра Бута та його смерті на його могилі в селі Рашків Кам’янського району завжди багатолюдно. Вшанувати пам’ять приходять керівники району, друзі, родичі, знайомі. Не став винятком і нинішній рік. 2 квітня з нагоди п’ятої річниці з дня смерті Олександра Бута його могилу відвідали також працівники Посольства України в Республіці Молдова. З промовою виступив Перший секретар Посольства Володимир Дордюк. За дорученням Президента Придністров’я Ігоря Смірнова кладовище у Рашкові відвідав голова Центральної виборчої комісії ПМР Петро Денисенко.

Разом з ними у цю скорботну мить пам’яті були присутні члени правління Кам’янського РТУК імені Т. Шевченка, заступник глави держадміністрації району Валеріан Деревчук, глава міської держадміністрації Микола Зілінський. Поруч з їх квітами на сірий граніт надгробного пам’ятника лягали квіти від матусі, родичів, знайомих, друзів людини, чий внесок у загальний розвиток української культури в Придністров’ї залишається й досі вагомим.

Він, як той горицвіт, палав сам і запалював вогнем духовного відродження інших, спонукаючи їх працювати на користь суспільству. Тому й пам’ять про придністровського Горицвіта жива в людських серцях.

Микола Стасішен,
голова Кам’янського районного
товариства української культури
імені Т. Шевченка.
Придністров’я