За легендою, заснування Самари і її благочестиве майбутнє передбачив ще в 1357 році чернігівський митрополит Олексій. Історія Самарщини має немало яскравих сторінок, пов’язаних з Україною. Так, в часи пугачовщини козак Лесько Черкашанин був самарським отаманом. У 1744 році на березі річки Кінель вихідцями з України заснована Черкаська слобода. Приблизно в цей же період виникло поселення українських чумаків, запрошених для перевезення солі з озера Ельтон, сьогодні це районний центр Пістрявка. У вісімнадцятому столітті на Середнє Поволжя масово переселялися українці з Харківської, Полтавської і Київської губерній, про що нагадують назви сіл: Нова Волинь, Нова Полтавка.

Сталінський режим завдав надзвичайної шкоди національній самосвідомості українців на Поволжі. Хвиля політичних репресій змела питання національного розвитку і освіти, посилила асиміляційні процеси. За роки комуністичного режиму кількість жителів Самарщини, які називають себе українцями, зменшилась із 320 до 82 тис., а з більш ніж 300 українських сіл і хуторів офіційно залишилось лише 11.

Насправді ж, за далеко неповними даними, на Самарщині проживає більше 100 тис. українців. Багато з них зберігають свою історичну пам’ять, цікавляться своїм родоводом, українською культурою. Тому в 1992 році з ініціативи Михайла Карпенка, уродженця Чернігівської області, який понад 30 років живе в Самарі і є великим патріотом України, виникло товариство «Промінь».

Сьогодні «Промінь» об’єднує багатьох талановитих людей. На його рахунку створення хору української пісні, творчого об’єднання вишивальниць, започаткування недільної школи української мови і культури, участь у фестивалях національних об’єднань. «Промінь» підтримує різноманітні контакти із Україною, видає свою газету, щорічно організовує обласні свята української культури, відзначає Шевченківські дні.

Ще одним патріотом української самобутності є самарський літератор Олександр Лазаревський, котрий належить до роду, що пишається своїми зв’язками з Тарасом Шевченком.

Коли, згідно Указу Миколи І, поет був засланий до Оренбурзького краю в солдати без права писати і малювати, першим, кого він зустрів в оренбурзькій казармі, був чиновник прикордонної комісії Федір Лазаревський. Його брат Михайло став для Шевченка одним із близьких друзів і залишався поряд з поетом до останніх днів його життя. Ще один брат – Олександр Матвійович – був першим біографом Кобзаря і після смерті поета супроводжував його тіло із Санкт-Петербурга на Україну. Афанасії Олексіївні Лазаревській, яку Шевченко вважав своєю названою матір’ю, присвячено знаменитий «Садок вишневий біля хати...». Нащадок Лазаревських в четвертому поколінні Олександр Лазаревський нині очолює Самарський український центр.

Цікаво, що 1857 року, повертаючись із заслання, Шевченко відвідав Самару, яку назвав Новим Орлеаном на Волзі.

Багату історію українців у регіоні вивчає самарський бібліограф Олександр Завальний. Він видав книги «Українські етюди», «Самарські українці в російській революції», «Україна в моєму серці», а також книгу про діяльність самарського українського товариства «Промінь».

Самарську землю прославили десятки й десятки українців. І сьогодні вони активно працюють у різноманітних сферах суспільного життя, користуються заслуженим авторитетом.

За матеріалами Самарського
українського центру і національного
товариства «Промінь»