Українці у всьому світі вшановують пам’ять від 7 до 10 млн жертв Голодомору 1932–33 рр. Амбасада України в Бельгії та Університет м. Льєжу запросили представників бельгійського уряду, амбасад і консульств та української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося 03.04.2003 в приміщені бельгійського Сенату. По боках Президії висіли бельгійський та український прапори.

Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан В.Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди. Відтак доповідь виголосив професор Сімон Петерман. Він говорив про винищення українського народу, який поніс жахливі страти в голоді, штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні. Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття, змовилася й не писала про цей злочин, замовчувала відомі їм факти.

Щойно пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалися на сторінках світової преси мілійони жертв страшного злочину, за який досі ніхто не був покараний. «Винищування українців було справою совєтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики». Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?» – так писав американський журнал «Тайм» в 1983 році.

Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм «Жнива розпачі». Про це говорив у своїй доповіді мгр. Омелян Коваль, Голова Громадської Централі Бельгії. В Бельгії живе кілька осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили членів своєї родини. Свідчення п. Теклі Івасюк з Київщини, п. Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та п. Володимира Михайлюка прочитав Павло Когут. Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу. Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – зрозуміти жахливість смерти від голоду може допомогти лише фільм…

Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Бруселю. В приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм «Голод 33» за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка. Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Москві в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії ім. Ол. Довженка. Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кіно-фестивалях. Олесь гордий, що фільм буде висвітлений в Бельгійському Сенаті. Картини фільму зробили на учасників вшанування сильне вражіння. Я бачила, як витирали сльози всі присутні, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, що безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми. Хай їм за те буде вічне прокляття! Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Бруселі гідно і на відповідному рівні.

У пам’ятному засіданні з нагоди подій 70-річної давнини взяли участь представники політичних, наукових та громадських кіл Бельгії, Нідерландів, Італії, члени Федерального парламенту, спільнот та регіонів, представники українських організацій з Німеччини, Австралії, журналісти, дипломати.

В Сенаті був також Дідерик Крамерс з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу, що подав матеріал на тему Голодомору в Україні по-нідерландські (флямандськи). Треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.

Марічка
Галабурда-Чигрин