Сумним акордом у моєму побуті в Мюнхені стала несподівана смерть сл.п. Ярослави Стецько, яку я знала особисто роками, а також з Її побутів в Австралії, де двічі я проводила з нею інтерв’ю на хвилях Державного Австралійського радіо СБС. Пані Славу зустрічав в Австралії й Мюнхені кілька разів і шанував Їі й мій чоловік, який недавно також відійшов у засвіти...

Того дня я одержала електронною поштою повідомлення з офісу народного депутата Тараса Чорновола, що пополудні померла пані Слава Стецько. Я була переконана, що вона померла в Києві. Та за кілька хвилин нас повідомлено, що відійшла Жінка-Герой в засвіти в Мюнхені, де я зараз перебуваю у своїх сестер Наді й Олі, які також дуже добре знали Покійну. Та, на жаль, ніхто не міг нам нічого сказати, вияснити, що сталося... лише те, що перестало битися Її втомлене, ослаблене серце.

14 березня вранці нам сповістили, що о годині 16.30 за Мюнхенським часом відбудеться Парастас і Панахида в Катедральному Храмі УГК. Прийшло прощатися з Пані Славою з 70 осіб. В перших рядах Катедри Ґенеральний Консул України, достойний Валерій Степанов й родина пані Слави, в скорботі члени ОУН, останні діаспорні могікани, пані з Союзу Українок (пані Слава була членкинею Мюнхенського відділу), кілька сумівок й я з Сіднею.

Похоронну прощальну Службу відправляв Преосвященний Владика Кир Петро Крик в сослуженні о. Валентина Смоктуновича – УАПЦ і о. Володимира Війтовича — УГКЦ.

Все в Катедрі виглядало скромно, якою за життя була Пані Слава. Я й інші присутні дещо здивувалися, що не було ні національного прапора, ні прапора ОУН, ні хоч одного букета квітів. Чиє це таке бажання було – не знаю... Але зате лунала в Катедрі щира, прощальна молитва. Співали всі присутні в Церкві, на чолі з Андрієм Несмачним (він і читав Апостола й інші похоронні співи) та Преподобними сестрами Служебницями Євгенією, Марією й Розиною.

Владика Петро Крик у своїй прощальній промові вказав на численні заслуги, повідомив про Її повернення в Самостійну Україну, для добра і в імені якої Вона все своє життя працювала і куди Її тлінні останки перевозять. У Києві відбудеться прощання з Нею і похорон. Всі присутні підходили до домовини на останнє прощання, хто з дуже близькою подругою, хто з працедавцем, хто з співробітницею, а хтось просто з пошани до Великої Людини-Жінки, зі смертю якої закінчується, може, епоха ОУН і в діяспорі...

Надворі ми чекали на винесення домовини. У момент, коли домовина з’явилася у вихідних дверях Катедри, я почала з Станіславом Чуєнком, диригентом хору «Покров» співати пісню «Чуєш брате мій», яку підхопили колишні співаки хору «Україна» й всі присутні. Я не могла не заспівати цієї пісні, бо – великий Борець за волю й долю України – вона й померла на чужині, в місті, де стільки років прожила й де Її силу вимучила «чужина проклята». І символічно лелеченьки несуть Її на своїх крилятах до дому, до рідного Києва, де Вона знайде заслужений вічний спочинок у рідній землі!

Таким сумним акордом і сльозами прощалися ми в Мюнхені з Пані Славою Стецько. Вічна Її память! Хай українська земля Її буде пухом! Моя сестра Надя про пані Славу згадує: «Я є горда, що мала можливість співпрацювати з пані Славою Стецько в редакції газети «Шлях Перемоги», коли вона ще виходила в Мюнхені. Буду згадувати добрі хвилини проведені з Нею, Її жарти, Її строгість, вимогливість і ніжність до мого сина Назара. Ніколи не забуду, як вона мені і моїй подрузі Ірині Халупі приготовила Святу Вечерю. Ми тоді працювали і не провели Свята з нашими родинами. Пані Слава хотіла нам додати родинного тепла. Пані Слава була і буде для нас, молодих жінок, прикладом до наслідування, будемо сповняти Її заповіт! Сьогодні ми Її із жалем і сумом прощали в далеку путь в Україну на вічний спочинок!».

За словами представників ОУН, «Україна втратила відданого борця за українську державність. Значення цієї людини для українського руху важко оцінити об’єктивно, тому що це не просто людина. Вона вже стала навіть легендарною. Фактично з часів вступу в ОУН у 1938 році вона завжди брала активну участь у діяльності Організації українських націоналістів», — згадує член проводу Молодіжного націоналістичного конгресу Віктор Рог. — «До останніх днів життя Слава Стецько була на вістрі подій, і фактично з її відходом відходить у вічність ціла епоха таких людей, до яких належала Слава Стецько». Так, Пані Слава була правдивим символом Відданості Українській Справі.

В Романівській школі на Тернопіллі, де на той час навчали польською мовою і забороняли українську, вона вперто говорила українською (її навіть виключити хотіли, але була відмінницею, тому лишили). У 18 років вона вже вступила до Організації Українських Націоналістів і невтомно крокувала цим шляхом аж до останнього життєвого порогу. Організовувала юнацьку та жіночу мережі ОУН, Червоний Хрест УПА. Була серед тих, хто проголосив відновлення Української Держави в 1941 році й серед тих, кого гітлерівці кинули до в’язниці у 1943. Керувала пресовим бюро Антибольшевицького Блоку Народів, а згодом очолила АБН. Редагувала часопис «Ukrainian Review». Створювала Европейську раду за свободу. Разом зі своїм чоловіком Ярославом Стецьком – найближчим соратником Степана Бандери – впродовж майже 50 років послідовно відстоювала ідею незалежності України. А коли коханого чоловіка не стало, Ганна Музика-Стецько перейняла його ймення, як прапор – і, хоч як щеміло серце, крок її був твердим...Вона була знайома з королями, президентами і прем’єр-міністрами, політиками світового рівня і митцями. Її запрошували на найпрестижніші форуми.

Скрізь вона вирізнялася тонким і мудрим гумором, вишуканістю манер і смаку, довершеним знанням англійської, німецької, французької, іспанської мов. І скрізь невтомно говорила правду про Україну. Про УНР і голодомори, про репресії й депортації, про боротьбу повстанців і шістдесятників, про чесних і працьовитих українців, замордованих підлою й нелюдською владою. З її уст про Україну дізнавався світ – і переймався її вірою в майбутню свободу України. Пані Слава повернулася в Україну, щойно настала Незалежність. Тричі вона обиралася народним депутатом. Очолила Конгрес українських націоналістів, який вступив до блоку «Наша Україна». Двічі перед новообраним парляментом проказувала, як найстарший депутат, урочисту присягу на вірність українському народові. Низький уклін Вам, дорога пані Славо, за те, що Ви були серед нас. За Ваш великий приклад Любові й Відданості. Величні слова: «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» завдяки Вам стали для багатьох із нас не гаслом, але – життям. А ось такі електронні листи я дістала з України: «Шановна пані Марічко. Загибель Слави Стецько — це велика втрата для українців і України. Усі наші ЗМІ сьогодні передали повідомлення про це. На телебаченні  показали розповіді про неї Левка Лукяненка, Володимира Яворівського (сидів поруч з п. Славою у ВР), Василя Кука. Показали фрагменти відео, де вона ще була живою. Я її бачив востаннє у Дніпропетровську в 2001 році, коли вона робила зустріч з місцевими демократами разом із проф. Анатолієм Погрібним. Незабутні враження. Розумна була жінка, свята патріотка. Земля їй пухом!» Володимир Єфимов.

«Дорога Марічко. Учора ввечері почула новину – пішла з життя Слава Стецько. Я відчувала, що з пані Славою негаразд, бо її зовсім не було чути останнім часом. Ще одна людина – легенда відійшла у Вічність. Як це боляче! Чому, чому завше йдуть кращі? Міцно обнімаємо. Людмила».

Про те, як відбулося прощання з пані Славою в Києві, написала мені в електронному листі моя подруга Людмила: «Сьогодні привезли до Києва труну з тілом Слави Стецько. Щоб попрощатися з пані Славою, о 13:00 я прийшла до грекокатолицької церкви Миколи Мирликійського на Аскольдовій могилі, де мала відбутися панахида. Не скажу, що сподівалася побачити там пів Києва, але на те, що я побачила, – точно не сподівалася. О 13:00 під церквою юрбилася жменька людей, з яких 1/3 – журналісти. У церкві пусто.

За півтори години, що довелося провести в очікуванні на початок служби, кількість людей ще поменшала. Залишилися самі витривалі. Я ходила поміж тими старшими людьми і дослухалася уривків фраз. Хтось згадував свою молодість в лавах УПА, хтось скорбів за пані Славою. Мою увагу привернув старенький дядечко, що самотньо блукав алеями з гілочкою калини. Це було так зворушливо, що я не витримала й підійшла до нього. Ми розговорилися.

Він виявився ветераном руху опору і дуже мудрою людиною. «Про яку соборність може йти мова, як ми по-людськи не годні навіть вшанувати пам’ять Слави Стецько», – запитав він мене.

«Нічого, – відповіла я, – от зараз побачите, який ескорт прикотить». А ніякого ескорту не було. Пані Славу привезли в одному мікроавтобусі, а в другому було з десяток осіб. Вони й несли труну. Були також близькі родичі. На загал попрощатися з пані Славою прийшло на Аскольдову могилу чоловік 60–70 (як у Мюнхені!). Так там хоч консул України був на панахиді, а тут... Жодного депутата, ні одного соратника по партії, ні одної знайомої морди-фейс-ліца!!! Я була вражена. Завтра, зрозуміло, усі позбігаються до Будинку вчителя, щоб під об’єктивами засвідчити своє… А сьогодні по-людськи прийти до церкви й помолитися за Її й свою душу? Ну що ми за люди?».

Скажу лише, що ми, українці, не вміємо шанувати своїх визначних людей, а вміємо лише радіти з того, що якийсь чужинець навчився, навіть не дуже добре, української мови, щось про Україну знає чи напише. Не вміємо добачати, що не все воно й на користь нашу... А визначних людей своїх ми часто кривдимо, бо комусь щось сказане не подобалося або він чи вона – політичний супротивник. Що ж, маємо те, що маємо, і треба старатися, щоби такого більше ніколи не повторялося. Щоправда, малу кількість присутніх на прощанні з пані Славою в Мюнхені можна пояснити хоча б тим, що багато людей про те прощання не знало, хоч я сама дзвонила кому могла і кого знаю в цьому місті.

«Пішла видатна людина, яка була зразком для мільйонів українців. На долю пані Слави випала складна, трагічна і романтична дорога, яку вона гідно пройшла. Рідко кому з політиків дається можливість прожити такий же шлях, який пройшла його держава і побачити те, чому служив все життя. На долю пані Слави випала еміграція, переслідування, але вона витримала все, адже у неї і політиків її кола був головний лейтмотив: Україна понад усе. Вона пройшла всі випробування і останні 10 років прожила в Україні. Це ще не вільна і не незалежна держава, але це та Україна, яку політики покоління пані Слави вибороли, викричали і принесли нам на руках. З пані Славою відходить легендарне покоління державних діячів 40-х, які страждали за Україну, виборюючи її незалежність. Дякуючи пані Славі мільйони українців люблять Україну. Вона – приклад того, як служити великій цілі», – сказав Віктор Ющенко, промовляючи на жалобному мітингу, що відбувся на Байковому цвинтарі. Заупокійну службу правив екзарх Києво-Вишгородский Української греко-католицької церкви о. Василь Медвіт, настоятель Володимирського собору УПЦ КП о.Борис Табачик, ієрархи УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ.

Близько 8 тисяч осіб прийшли до київського Будинку вчителя попрощатися із головою партії Конгрес українських націоналістів, найстарішим народним депутатом України Ярославою Стецько. З години 9:45 до Будинку вчителя приходили люди віддати останні почесті главі КУН. Вони несли вінки, перев’язані жалобною стрічкою, жовто-блакитні національні і червоно-чорні прапори, корогви

Останню шану покійній віддали відомі політики, зокрема, спікер Верховної Ради Володимир Литвин, віце-прем’єр Дмитро Табачник, міністр освіти і науки Василь Кремінь, посол Німеччини в Україні Дитмар Штюдеманн, народні депутати – лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко, глава БЮТ Юлія Тимошенко, лідер Соцпартії Олександр Мороз, лідер фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук, лідер Народного Руху України Геннадій Удовенко, перший український космонавт Леонід Каденюк, Борис Тарасюк, Юрій Кармазін, Анатолій Матвієнко, Левко Лук’яненко, Микола Томенко, Іван Плющ, Андрій Шкіль, Роман Безсмертний, Степан Хмара.

Після 13 години жалобна процесія пішки рушила вулицею Володимирською убік Байкового цвинтаря, де о 15.00 мав початися похорон. Труну з тілом Ярослави Стецько везли у автобусі, рух вулицею перекрито.

Попрощатися з пані Славою прийшли голова Верховної Ради України Володимир Литвин, посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн, лідер «Нашої України» Віктор Ющенко, народні депутати Іван Плющ, Борис Тарасюк, Микола Томенко, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Левко Лук’яненко, Юрій Костенко, Володимир Стретович та інші, представники політичних і громадських організацій, українці з усіх куточків нашої держави.

Пані Славу поховали на Байковому цвинтарі, у квадраті 49-б, там, де спочивають Василь Стус та інші видатні українці.