Шістдесят років тому галицька земля вітала своїх добровольців, як колись Січових стрільців. Вони йшли на поклик громадського проводу, беззастережно піддержаного героїчними воїнами Визвольних Змагань України, благословенні найвищими церковними ієрархами, у супроводі тисячних мас народу, щоб боротись за волю України, дарма, що в чужих мундирах.

У пекельній битві під Бродами з переважаючими силами ворога Дивізія «Галичина» засвідчила перед цілим світом, що за ідеал – Суверенна і Незалежна Україна – який передається з покоління на покоління, будуть боротись аж до перемоги, яку здійснив український народ 1991 року. Повоєнні роки в Україні яскраво виявили, що совєтська перемога принесла ще гірше соціальне поневолення, а впарі з тим русифікацію й руїну українських культурних надбань.

Історія Дивізії «Галичина», як і УПА, писалась кров’ю її жертв, що зобов’язує наших істориків, учителів, вихователів молоді поширювати її в правдивому світлі серед громадянства, а особливо серед молоді, яка не мала змоги довідатися про справжні цілі і завдання цієї військової формації.

Тому, що історія Дивізії «Галичина» в Україні була представлена режимними істориками фальшиво, ми закликаємо наших літераторів, науковців в Україні й поселенні – організувати поминальні богослужіння за полеглих, дискусійні семінари, круглі столи і конференції для висвітлення її правдивої історії в часі війни й після неї. Так само важливо підкреслити, що дивізійними брали активну участь у розбудові духовного й культурного життя української спільноти в поселеннях і на рідних землях.

І на завершення звертаємося до державного керівництва відзначити всіх борців за Суверенну і Незалежну Україну державним визнанням, без огляду на мундир, в якому вони боролись.

За Президію СКУ
Аскольд Лозинський,
Президент;
Віктор Педенко,
Генеральний Секретар