У №9 «Вісника УВКР» було надруковано матеріал Наталки Бритової про зустріч в УВКР з Левком Довганем, представником української молодіжної організації міста Сургута (РФ). Він розповів про українську діаспору в Сургуті, про життя і проблеми тамтешньої української молоді.
Пропонуємо читачам закінчення розмови з Левком Довганем.
Кор.: Які ваші подальші плани? Що ви плануєте на майбутнє?
Левко: Чесно кажучи, ми не ставимо собі за мету щось грандіозне, але є в нас задум вийти хоча б на рівень міста, щоб усі знали нашу українську молодіжну організацію, долучалися до неї.
Кор.: Як ставиться до вас старше покоління української діаспори? Те, що вам надають приміщення для заходів, — це зрозуміло. А чи надається організаційна допомога, чи відчутна підтримка ваших ініціатив?
Левко: Взагалі, ми діємо самостійно, так би мовити, факультативно. Якщо проводяться святкові заходи, то нас лише залучають до них.
Кор.: Отже, ви ще дієте несміливо?
Левко: Так, якщо не видавати бажане за дійсне. Було б дуже сміливо стверджувати, що в Сургуті активно діє впливова молодіжна організація.
Кор.: Але ж ви могли б зареєструватись як українська молодіжна організація — для цього є юридична основа?
Левко: Так, це можна зробити, але потрібно, щоб члени організації були громадянами Росіі.
Кор.: Левку, ти молода людина і лише розпочинаєш свій трудовий шлях. Твої батьки вже якийсь час живуть в Сургуті. Маючи українське громадянство, ти захотів поїхати до батьків. І що ж виявилося, тебе в Росії не зовсім радо приймають?
Левко: Я приїхав до Росії як іноземний громадянин, тобто в мене зовсім інший статус, аніж в росіян. Потрібно було зареєструватися, але я потрапив в такий момент, коли старий закон вже не діяв, а прийнятий новий фактично ще не діяв — не було основних підзаконних актів, відповідних інструкцій, правил, які з’явилися тільки нещодавно. Тим часом у Сургуті, зокрема, дуже багато іноземних громадян, складна міграційна ситуація.
Кор.: Одним словом, у тебе порівняно з іншими іноземними громадянами ніяких переваг немає? Але ж ти українець, тобто брат-«слав’янін», як кажуть росіяни...
Левко: Жодних переваг. Ніхто тут «слов’янського братства» не бере до уваги, дивляться на тебе, як на чужого, починаючи від працівників державтоінспекції і закінчуючи вищими посадовими особами. Потрібно зібрати дуже багато документів, щоб легально проживати в Росії. Йдеться не про реєстрацію тимчасового перебування. Щоб постійно проживати, щоб мати всі права людини, треба офіційно одержати дозвіл на проживання, щорічно поновлювати перереєстрацію. Є дуже багато юридичних тонкощів, які ускладнюють життя пересічному вихідцеві з України.
Кор.: Отже, формула «браття-слов’янє» не спрацьовує?
Левко: На це тут ніхто не звертає уваги. Громадянин України, як і громадянин Грузії, Азербайджану, будь-якої іншої країни, в очах російської влади має один статус — іноземця.
Кор.: Яким був рік України в Росії, які проведено заходи, що було цікавого?
Левко: Рік України в Росії зведено до рівня культурних заходів і науково-практичних конференцій, а загалом, не відбулося жодного пом’якшення процедур надання російського громадянства тим громадянам України, які тривалий час проживали на території Росії, не було реалізовано ніяких особливих пільг.
Кор.: Що можна сказати про демографічну ситуацію в Сургуті?
Левко: В Сургуті проживає близько 40 тис. українців, якщо не більше. Це найчисельніша, хіба що після татар, діаспора в Сургуті. Але національне самоусвідомлення пересічного українця-сургутянина в більшості випадків виявляє себе хіба що в самохарактеристиці: «Я хахол, я хахлушка» і т.п. Деколи вихідців із Західної України називають «бандерівцями» (як на мене, це все-таки звучить краще, ніж презирливе «хохол»). Україна, українець — це вже асоціюється з чимось офіційним, державним.
|