Завершується ще один рік нашої нелегкої — але якої ж своєї! — новітньої історії. Чим запам’ятається він нині в Україні й поза Україною сущим? Які події, дати, суспільні процеси вкарбуються на скрижалях історії, а що минеться, як бурхлива весняна повінь? Хто і якими ділами впишеться до славних сторінок, а хто безповоротно поганьбив себе неправдою і кривдою? Минуться Різдвяні й Новорічні свята, час невпинно полине далі, а ми ще не раз озирнемося в недавнє минуле, аби поцінувати здобутки, порахувати втрати і пошкодувати за прорахунками... В цілому ж для українства цей рік був наповнений подіями значущими, виявився щедрим на події і добрі сподівання.

Незалежна Україна в сучасному світовому співтоваристві ще зовсім молода. Тому й наші ювілеї теж не надто переобтяжені часовими вимірами. Скромне святкування 10-річчя Української Всесвітньої Координаційної Ради засвідчило, однак, вагомі здобутки і зобов’язуючі перспективи. Про це, зокрема, йшлося й на зборах представників організацій-членів УВКР, що відбулися в лютому 2003 року. У звіті Голови УВКР М.Гориня зазначалося: «Наш досвід показав, що нинішній стан роботи з українською діаспорою потребує термінової розробки та негайної реалізації якісно нової, конкурентноспроможної (порівняно з аналогічними програмами Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Румунії, Росії та інших країн) концепції роботи з українською діаспорою на урядовому та громадському рівнях, яка б окреслила загальні принципи, стратегію і тактику співпраці з діаспорою, методи і засоби її підтримки, консолідації, розвитку».

Нині за межами України живе 18–20 млн. українців, і ми не маємо права залишити їх поза увагою. Діаспора сьогодні стає важливим — поряд з урядовим і комерційним — чинником українського державотворення у його зовнішньополітичних вимірах. Зокрема, потрібно максимально залучати діаспору, а також всіх наших громадян, котрі тимчасово перебувають за кордоном, до утвердження позитивного образу України. Українська Всесвітня Координаційна Рада не має права недооцінювати цього аспекту геополітичного утвердження України в сучасному світі. Необхідно також розвивати і зміцнювати організаційну інфраструктуру тієї частини світового українства, що дістала назву Східної діаспори.

Важливою і визначальною складовою діяльності УВКР останнім часом стали поїздки наших делегацій до регіонів масового розселення української діаспори. Їх мета — з’ясування реального стану справ на місцях, консолідація закордонного українства, координація діяльності національних об’єднань, надання юридичної допомоги їх членам, зміцнення відчуття приналежності до України і української культури, протистояння асиміляції.

Поїздки делегацій УВКР тривають уже два роки. Відвідано місця, які з тих чи інших причин привертають особливу увагу своїми проблемами — Крим, Берестейщину, Молдову. Грандіозною стала проведена спільно із журналістами акція «Разом у Європі», яка значно підняла авторитет УВКР, активно висвітлювалась у засобах масової інформації, дозволила розв’язати багато насущних проблем життя українських громад в країнах оселення. Результативними стали поїздки до українських громад Швеції, Мурманська, Карелії, Татарстану. Найбільш резонансною в інформаційному та організаційному плані виявилася поїздка землями російсько-українського прикордоння — Білгородською, Курською, Воронізькою, Ростовською областями Росії та по Кубані. Ця поїздка висвітила занедбаність усіх сторін життя українства прикордонних областей, відсутність україномовних шкіл, українських бібліотек на цій території. Майже не задовольняються і потреби місцевих українців у власних ЗМІ. Лише на Кубані видається «Вісник Товариства української культури Кубані» (редактор — Микола Сергієнко, голова Товариства). Сюжети телеканалів, що висвітлювали проблеми прикордонного українства сколихнули громадськість, депутатський корпус. Безумовно, значущою і плідною стала поїздка численної делегації УВКР на Далекий Схід і Камчатку, приурочена до 120-річчя масового переселення українців до берегів Тихого океану, самобутньої сторінки нашої історії. Панорама життя дітей і внуків тих, хто селився на незнаних землях у пошуках кращої долі висвітила практично ті ж самі проблеми, що й в українсько-російському прикордонні. Поряд із нащадками переселенців тут живуть і репресовані комуністичним режимом, і ті, кого доля закидала сюди вже в нові часи. Кожна зустріч з членами делегації, наче євшанзілля, будила приспану національну свідомість. «Ми не далекосхідники, ми — українці!» — таким був обнадійливий рефрен зустрічей.

Ще один пласт діяльності УВКР у 2003 році, як і попереднього року, склали «круглі столи» і науково-практичні конференції, під час яких обговорювались, досліджувалися й узагальнювались різноманітні аспекти становища української діаспори, роботи з нею. Особливе місце з-поміж цих заходів належить проведеній в кінці грудня Міжнародній науково-практичній конференції «Українська діаспора в Росії: стан, проблеми, перспективи».

Активними були в минулому році й організації-члени УВКР. Знаковими подіями стали вперше проведений в Україні черговий Світовий Конгрес Українців, створення Української Національної Ради в Сербії, науково-практична конференція в Карелії, присвячена 200-річчю з дня смерті останнього отамана Запорозь кої Січі Петра Калнишевського. На жаль, немає змоги навести вичерпний перелік добрих справ наших діаспорних активістів, які прислужилися і світовому українству, і доброму імені України.

В минулому році ми зустрілися віч-на-віч зі ще одним драматичним викликом — «четвертою хвилею» так званої трудової еміграції. Про явище, яке вже теж має свою історію, заговорили з болем і тривогою на повний голос.

Перший Форум українців Італії, що відбувся у травні, проведена восени Установча конференція організації «Українська взаємодопомога» стали свідченнями громадської уваги до проблем мільйонів заробітчан, котрі працюють за межами України, та їх залишених на рідній землі родин. Про «четверту хвилю» почала писати преса — розголосу набувають драматичні картини безправ’я наших співвітчизників за кордоном. Тим часом влада повільно реагує на гострі проблеми трудової еміграції, традиційними стали нарікання на невиконання Програми «Закордонне українство» до 2005 року, досі не прийнято Закон про статус закордонного українця.

Показово, що активна діяльність УВКР привернула увагу не лише наших друзів. Але дозволимо собі запевнити всіх без винятку, що Українська Всесвітня Координаційна Рада здатна подолати всі перешкоди, хто б їх не створював, тому що за нами немає «й зерна неправди», а інтереси світового українства, інтереси України для нас важать більше, аніж протидія чи поговір недругів. Розголос, а в значній мірі і ефективність, діяльності УВКР були б неможливими без відповідної інформаційної підтримки. Значно зросла кількість публікацій про УВКР в українських і діаспорних ЗМІ (загалом їх уже нараховується майже 400). Хоч і не завжди приязно, про нас говорять закордонні мас-медіа. Сталий та інтенсивний потік інформації про діяльність Української Всесвітньої Координаційної Ради надійно забезпечує прес-секретар УВКР Світлана Остапа, її аналітичні статті, репортажі охоче друкують різноманітні видання. Ми маємо також власний сайт в Інтернеті, щотижневу радіопередачу «Ми — українці!». Все це — результати реалізації випрацюваної УВКР концепції роботи з українською діаспорою, яка полягає у взаємному й всебічному ознайомленні закордонних українців та «материкової України» з їх життям і проблемами.

Нинішній рік став плідним для «Вісника УВКР». Відбулася державна реєстрація часопису. Протягом року у «Віснику» вміщено різноманітні офіційні матеріали (звернення, заяви, резолюції, матеріали зборів, обіжники, інформаційні повідомлення), надруковано біля 200 матеріалів, які розкривають різні сторони життя діаспори, діяльності її громад. Є в ньому також публікації, присвячені важливим подіям, — як, наприклад, вшанування жертв Голодомору 1932–33 рр., — визначним датам, видатним діячам України. Ми надавали місце і матеріалам просвітницького характеру, літературним сторінкам.

Висловлюємо щиру подяку активним дописувачам «Вісника УВКР». Це, зокрема, Юрій Бача (Словаччина), Тетяна Ботєва (Болгарія), Юрій Гаврилюк (Польща), Олександр Лазаревський (РФ, Самара), Наріна Сароян (Вірменія), Наталія Гноц (Латвія), Петро Богуцький, Микола Стасішен (Придністров’я), Іван Нестер (Данія), Володимир Строй, Анатолій Скальський, Наталія Лєбєдєва (Латвія), Лариса Житник (Естонія), Марічка Галабурда-Чигрин (Австралія), Мирослав Гочак (Воєводіна), Олександр Руденко-Десняк, Юрій Кононенко, Олена Гончар, Віктор Ідзьо (РФ, Москва), Людмила Найденко, Євген Савенко (Татарстан), Олександра Попелюк (Україна, Чернівці), Омелян Коваль (Бельгія), Михайло Парипса (Казахстан), Ольга Метревелі, Ганна Козловська (Грузія), Валентина Такаєва (Узбекистан), Людмила Місіюк (РФ, Нафтоюганськ), Левко Довган (РФ, Сургут) та багато, багато інших. Зичимо всім нашим авторам, а також і читачам, щастя, міцного здоров’я, творчих успіхів в ім’я України. Ужинок 2003 року виявився добрим. Планів і задумів на майбутнє маємо багато, снаги не позичати! Благослови ж нас, Господи, на щедрий засів у наступному, 2004-му році.